Життя селянина сповнене щоденної праці на землі. Земля, рідна природа формують його світогляд, ставлення до навколишнього середовища і до людей. У повісті "Гуси-лебеді летять" розповідається про звичайне життя хліборобів, що мешкають у подільському селі.
Селяни-трударі у двадцяті роки жили дуже бідно. Не кожний навіть мав чоботи. Але вони пишалися тим, що працюють на землі. Урочистою подією була весняна оранка. А день, коли Михайлик, головний герой повісті, провів свою першу борозну, став для нього справжнім святом.
Від землі залежало, чи добрий буде врожай. Тому і ставлення до неї було особливе. Мати Михайлика вірила: земля усе знає, що говорить чи думає чоловік, вона може гніватись і бути доброю, і на самоті тихенько розмовляла з нею, довіряючи свої радощі, болі й просячи, щоб вона родила... Ця жінка нічого не любила так щиро, як землю. Вона глибоко розуміла природу: помічала, як плаче од радості дерево, милувалася весняними сходами, а слово "насіння" взагалі вважала святим. І цю любов до природи мати передавала Михайлику. Мабуть, інші селяни так само прищеплювали своїм дітям пошану до рідної землі, передавали їм різні прикмети та звичаї, пов'язані з нею, як дід Дем'ян своєму онуку.
Мені дуже сподобалось ставлення селян до природи, те, що вони вважали її живою істотою, поважали і любили. Мені здається, що така шанобливість і чуйність обов'язково винагороджувалась добрим врожаєм.
Образ української жінки в історичних піснях, думах та піснях Марусі Чурай У народних історичних піснях, баладах і думах, що є унікальним жанром української народної творчості, народ відобразив безліч яскравих людських образів. Багато з них були воїнами, що захищали рідну землю від ворогів; є у цих творах і жіночі образи, бо ж не можна уявити воїна без матері, дружини або коханої. Образи жінок у українській пісенній спадщині дуже різні. Це і дівчина, що чекає свого коханого з походу, і мати, що сумує за загиблим сином, і дружина, що проводжає чоловіка у похід. Дуже яскравий жіночий образ ми бачимо у думі про Марусю Богуславку, полонянку, яка до своїм братам втекти з неволі, а сама лишилася сумувати за втраченою вітчизною. Багато виразних, живих, образів українських жінок ми бачимо у піснях Марусі Чурай - напівлегендарної співачки і поетеси часів Хмельниччини. У іі піснях «Ой не ходи, Грицю», «Засвіт встали козаченьки», «Віють вітри, віють буйні» майстерно змальовані образи різних жінок. Вона описує і нелегку долю жінки-матері воїна, що іде у похід («Засвіт встали козаченьки»), і страждання дівчини, яку зрадив коханий («Ой не ходи, Грицю»). Всі ці пісенні образи на диво живі, бо їхні почуття дуже щирі та відверті.
Життя селянина сповнене щоденної праці на землі. Земля, рідна природа формують його світогляд, ставлення до навколишнього середовища і до людей. У повісті "Гуси-лебеді летять" розповідається про звичайне життя хліборобів, що мешкають у подільському селі.
Селяни-трударі у двадцяті роки жили дуже бідно. Не кожний навіть мав чоботи. Але вони пишалися тим, що працюють на землі. Урочистою подією була весняна оранка. А день, коли Михайлик, головний герой повісті, провів свою першу борозну, став для нього справжнім святом.
Від землі залежало, чи добрий буде врожай. Тому і ставлення до неї було особливе. Мати Михайлика вірила: земля усе знає, що говорить чи думає чоловік, вона може гніватись і бути доброю, і на самоті тихенько розмовляла з нею, довіряючи свої радощі, болі й просячи, щоб вона родила... Ця жінка нічого не любила так щиро, як землю. Вона глибоко розуміла природу: помічала, як плаче од радості дерево, милувалася весняними сходами, а слово "насіння" взагалі вважала святим. І цю любов до природи мати передавала Михайлику. Мабуть, інші селяни так само прищеплювали своїм дітям пошану до рідної землі, передавали їм різні прикмети та звичаї, пов'язані з нею, як дід Дем'ян своєму онуку.
Мені дуже сподобалось ставлення селян до природи, те, що вони вважали її живою істотою, поважали і любили. Мені здається, що така шанобливість і чуйність обов'язково винагороджувалась добрим врожаєм.
У народних історичних піснях, баладах і думах, що є унікальним жанром української народної творчості, народ відобразив безліч яскравих людських образів. Багато з них були воїнами, що захищали рідну землю від ворогів; є у цих творах і жіночі образи, бо ж не можна уявити воїна без матері, дружини або коханої.
Образи жінок у українській пісенній спадщині дуже різні. Це і дівчина, що чекає свого коханого з походу, і мати, що сумує за загиблим сином, і дружина, що проводжає чоловіка у похід. Дуже яскравий жіночий образ ми бачимо у думі про Марусю Богуславку, полонянку, яка до своїм братам втекти з неволі, а сама лишилася сумувати за втраченою вітчизною.
Багато виразних, живих, образів українських жінок ми бачимо у піснях Марусі Чурай - напівлегендарної співачки і поетеси часів Хмельниччини. У іі піснях «Ой не ходи, Грицю», «Засвіт встали козаченьки», «Віють вітри, віють буйні» майстерно змальовані образи різних жінок. Вона описує і нелегку долю жінки-матері воїна, що іде у похід («Засвіт встали козаченьки»), і страждання дівчини, яку зрадив коханий («Ой не ходи, Грицю»). Всі ці пісенні образи на диво живі, бо їхні почуття дуже щирі та відверті.