Так я погоджуюсь. В нашы дні час плине дуже і дуже швидко,що невстигаєш озирнутися , а вже пройшов день, а потім, місяць і рік.Коли ти радієш ти забуваєш про все і ця мить начебто розтягується і при тому проходить дуже швидко. Коли людина чомусь радіє таку,що перехоплює подих вона про це ніколи не забути бо це буде жити в ній вічною Про те що час плине, і шастя,і вічніть про це багато нетраба говоритию. Як написав Омар Хаям: Ми зібрання ляльок Нас крутять як хотять Небесний витівник На килимку життя Ми витанцьовуєм Це правда а не казка А потім падаєм у ящик небуття Цей рубаї говорить про ту мить яку не треба упустити,що память має бути вічною
Часто ми намагаємось зрозуміти думки або вчинки інших. Але, кажуть, душа кожної людини — глибокий колодязь, дивлячись у воду якого, ми намагаємось побачити своє віддзеркалення. І тоді, коли у воді колодязя чиєїсь душі ми не помічаємо свого обличчя, не відчуваємо схожості на себе або на своє оточення, людина нами не сприймається. Вона може бути ні поганою, ні хорошою, але багатьом здається незвичайною. І чомусь декого це ображає. "Який дивак! Яка дивачка!", — чутно навкруги. І, на жаль, майже ніхто не подумає хоч трішки глибше пізнати цих людей. Природно, той, хто не живе у повній мірі цього слова у звичному для інших світі, компенсує це замкненням у власному, життя в якому йде за особливими законами. І добре, якщо це небезпечні закони. Небезпечні для суспільства і для людини, що їх створила.
Нас крутять як хотять
Небесний витівник
На килимку життя
Ми витанцьовуєм
Це правда а не казка
А потім падаєм у ящик небуття
Цей рубаї говорить про ту мить яку не треба упустити,що память має бути вічною