Під вечір вони вирушили углиб дніпровських плавнів. Та перед тим Швайка скочив на Вітрика, випростався на повен зріст і довго вдивлявся з-під долоні у татарський степ. Схоже, Швайку щось дуже непокоїло. Нарешті він зістрибнув з Вітрика, взяв його за повід і повів в очерети.
Земля стала пружною, під ногами зачвакала твань.
Було тихо і парко. Після сухого степового повітря хлопцям стало важко дихати. Хтось, невидимий за очеретами, раз по раз гучно ляскав по воді. Чи бобри, чи велика риба. Кілька разів до мандрівців долинало запитливо сердите рохкання, і тоді Пилип надовго завмирав, вслухаючись у байдужий, невпинний шурхіт густих очеретів.
Одного разу навіть вирішив повернути назад.
— Кабани тут люті, — пошепки пояснив він хлопцям. — Їх зараз краще оминати.
1. Іван зростав з батьком, мати померла, коли хлопцю було 13 років(здається)
2.Перші ази науки хлопчина здобув у батьковій школі, яку той організував для сільських дітей.
3. Нечуй-Левицький був досить дивакуватим, наприклад, завжди ходив з парасолькою.
4. Він був надзвичайно пунктуальним.
5. Самотній холостяк ніколи особливо не дбав про гроші, витрачаючи все на книги, які в кінці життя виявилися нікому не потрібними.
6. Спати лягав рівно о десятій, навіть із власного ювілею пішов спати, не дослухавши вітальних промов.
7. Про нього ходили справжнісінькі анекдоти: оскільки журнали письменник читав не регулярно, а цілим комплектом наприкінці року, потім переказував усім старі новини з тих журналів.
8. Казали, що в нього бабський характер — недарма ж йому так добре вдалося описати Кайдашиху, бабу Параску та бабу Палажку. У селах над Россю й досі хваляться тим, що прототипи для своїх знаменитих бабів Нечуй знаходив саме тут, і кожне село хвалиться саме своєю першістю. Він вірив, що “в кожній людині, одколи світ животіє, сидить трохи чорта, трохи й Бога, або в декого й багато Бога, і отой Бог вижене колись чорта та й прожене його на очерета та болота”.
Під вечір вони вирушили углиб дніпровських плавнів. Та перед тим Швайка скочив на Вітрика, випростався на повен зріст і довго вдивлявся з-під долоні у татарський степ. Схоже, Швайку щось дуже непокоїло. Нарешті він зістрибнув з Вітрика, взяв його за повід і повів в очерети.
Земля стала пружною, під ногами зачвакала твань.
Було тихо і парко. Після сухого степового повітря хлопцям стало важко дихати. Хтось, невидимий за очеретами, раз по раз гучно ляскав по воді. Чи бобри, чи велика риба. Кілька разів до мандрівців долинало запитливо сердите рохкання, і тоді Пилип надовго завмирав, вслухаючись у байдужий, невпинний шурхіт густих очеретів.
Одного разу навіть вирішив повернути назад.
— Кабани тут люті, — пошепки пояснив він хлопцям. — Їх зараз краще оминати.
Відповідь:
1. Іван зростав з батьком, мати померла, коли хлопцю було 13 років(здається)
2.Перші ази науки хлопчина здобув у батьковій школі, яку той організував для сільських дітей.
3. Нечуй-Левицький був досить дивакуватим, наприклад, завжди ходив з парасолькою.
4. Він був надзвичайно пунктуальним.
5. Самотній холостяк ніколи особливо не дбав про гроші, витрачаючи все на книги, які в кінці життя виявилися нікому не потрібними.
6. Спати лягав рівно о десятій, навіть із власного ювілею пішов спати, не дослухавши вітальних промов.
7. Про нього ходили справжнісінькі анекдоти: оскільки журнали письменник читав не регулярно, а цілим комплектом наприкінці року, потім переказував усім старі новини з тих журналів.
8. Казали, що в нього бабський характер — недарма ж йому так добре вдалося описати Кайдашиху, бабу Параску та бабу Палажку. У селах над Россю й досі хваляться тим, що прототипи для своїх знаменитих бабів Нечуй знаходив саме тут, і кожне село хвалиться саме своєю першістю. Він вірив, що “в кожній людині, одколи світ животіє, сидить трохи чорта, трохи й Бога, або в декого й багато Бога, і отой Бог вижене колись чорта та й прожене його на очерета та болота”.