Борис Грінченко (1863 — 1910) був активним поетом, прозаїком, драматургом, перекладачем, літературним критиком. Відомий він і як мовознавець, фольклорист ,та етнограф, педагог, публіцист, організатор видавничої справи.Народився Борис Дмитрович Грінченко 9 грудня 1863р. на хуторі Вільховий Яр на Харківщині у збіднілій дворянській родині. У 1874 — 1879рр. він вчився у Харківській реальній школі, але з п'ятого класу був виключений за зв'язки з підпільною народницькою організацією. Після двомісячного ув'язнення Грінченко працює дрібним канцеляристом у Харківській казенній палаті, а невдовзі, склавши іспит на народного вчителя, «якимсь чудом», як сам згадував, влаштовується вчителювати. За винятком 1886 — 1887рр., коли Грінченко працював статистиком у губернському земстві на Херсонщині, освітній ниві він віддав понад десять років (1881 — 1894).У 1894р. Грінченко переїздить до Чернігова. Тут, працюючи у губернському земстві, він організовує видання змістовної бібліотечки народнопросвітніх книжок, стає одним з керівників нелегальної «Чернігівської Громади», разом із дружиною — письменницею М. Загірньою упорядковує музей української старовини В. Тарновського.
З 1902р. Грінченко живе в Києві. У 1905р. він редагує першу українську щоденну газету «Громадська думка» (згодом «Рада»), а в 1906р. — журнал «Нова громада»; того ж 1906р. стає керівником київського товариства «Просвіта».
Поема Лесі Українки «Давня казка» — один з найкращих творів української літератури. В ній поетеса показує боротьбу людей проти своїх поневолювачів та роль і місце поета у визвольній боротьбі народу.
Ця тема розкривається в зображенні двох головних персонажів твору — народного поета і графа Бертольда.
Поема починається коротеньким вступом, у якому Леся Українка, звертаючись до читачів, говорить, що вона розповість давню казку. Насправді ж поема, в якій ведеться розповідь про минуле, тісно пов’язана з реальним життям того часу, коли жила поетеса.
У якійсь країні жив талановитий поет. Він любив людей, для них складав пісні, які давали народові пораду і розвагу. В народі шанували поета, захоплювалися його піснями, до нього
Раз у раз ходила молодь
Пісні-слова вислухати.
Тільки чванливий нероба лицар Бертольдо глузував з поета, вважав його жебраком і навіть божевільним.
Несподівано настало лихо — почалася війна. На чолі з Бертольдом військо вирушило в чужі землі. Коли в чужих землях у поході лицарям ставало тяжко і туга обгортала їх серця, тоді співці співали ті пісні, які склав поет, і вони, викликаючи у вояків спогад про рідну країну, підбадьорювали їх та додавали одваги.
З 1902р. Грінченко живе в Києві. У 1905р. він редагує першу українську щоденну газету «Громадська думка» (згодом «Рада»), а в 1906р. — журнал «Нова громада»; того ж 1906р. стає керівником київського товариства «Просвіта».
Поема Лесі Українки «Давня казка» — один з найкращих творів української літератури. В ній поетеса показує боротьбу людей проти своїх поневолювачів та роль і місце поета у визвольній боротьбі народу.
Ця тема розкривається в зображенні двох головних персонажів твору — народного поета і графа Бертольда.
Поема починається коротеньким вступом, у якому Леся Українка, звертаючись до читачів, говорить, що вона розповість давню казку. Насправді ж поема, в якій ведеться розповідь про минуле, тісно пов’язана з реальним життям того часу, коли жила поетеса.
У якійсь країні жив талановитий поет. Він любив людей, для них складав пісні, які давали народові пораду і розвагу. В народі шанували поета, захоплювалися його піснями, до нього
Раз у раз ходила молодь
Пісні-слова вислухати.
Тільки чванливий нероба лицар Бертольдо глузував з поета, вважав його жебраком і навіть божевільним.
Несподівано настало лихо — почалася війна. На чолі з Бертольдом військо вирушило в чужі землі. Коли в чужих землях у поході лицарям ставало тяжко і туга обгортала їх серця, тоді співці співали ті пісні, які склав поет, і вони, викликаючи у вояків спогад про рідну країну, підбадьорювали їх та додавали одваги.