Це, скоріше, риторичне запитання. Адже усі чудово розуміють, що людина бере на себе певні обов'язки та відповідальність, коли збирається стати лідером тієї чи іншої соціальної групи. Це можуть бути: шкільний клас, громадська організація, політична партія, компанія друзів, команда з волейболу тощо. Дехто каже, що лідерами не стають, а народжуються. Я вважаю, що така думка не зовсім вірна. Лідером може стати майже кожен. Все залежить від бажання. Якщо воно є - значить є всі шанси бути повноцінним лідером майже будь-якого колективу. Віра в себе, усвідомлення відповідальності за "колектив" і безперервна робота над собою - це мінімальний рецепт успішного лідерства.
В літературі ця тема розкривається дуже часто. Ми звернемо увагу на поему Івана Яковича Франка "Мойсей". Пророк водив єврейський народ сорок років і люди ходили за ним. Він вірив у те, що разом вони знайдуть землю обітовану, а люди - вірили йому. Варто було Мойсею засумніватися в тому, що він робить на одну секунду - і все "зникло". Основа лідерства - віра в себе і в поставлені цілі. Схожа ситуація відбувається і в драматичному етюді Олександра Олеся "По дорозі в казку". Головний герой прагне вивести натовп із темного лісу до світлої казки. Він вірить, що існує ще щось окрім цього сумного місця. Герой помирає зневіреним, тоді натовп вертається до лісу. Автор чудово розкриває тему взаємин лідера з колективом. Олександр Олесь за до алегорії показує наскільки складно буває довести людям, що вони живуть у темному лісі, в страшному болоті, з якого є вихід. Люди просто бояться змін, навіть позитивних.
Тож, бути лідером - робота непроста. Це надзвичайно цікаво і соціально корисно. В той же час, це досить складно і не кожен здатен довести справу до кінця.
Для нашого вільнолюбного народу День Українського козацтва особливий. Адже запорозьке козацтво впродовж трьох століть, визначаючи напрями економічного, політичного й культурного розвитку, самовіддано й одержимо боронило кордони рідної миролюбної землі, на багатства якої ненастанно зазіхали вороги-зайди. Як писав у переспіві козацького літопису Самовидця поет-державник Микола Руденко, «ми, нене, від природи орачі, а живемо від битви і до битви». Тому звернення українських письменників до козацької тематики було й залишається закономірним явищем, бо духовна культура нашого народу досягла високого рівня саме в період існування козацької держави. Її могуття забезпечувало козацтво як взірцевий символ доблесної національної історії. Адже, як відомо, на війні козак завжди відзначався розумом, кмітливістю, вражав ворога великою відвагою, дивовижним терпінням (згадати б характерника Кирила Тура з «Чорної ради»Пантелеймона Куліша).Козацька тема доволі неоднозначна в трактуванні – і для істориків, і для письменників. Проектуючись у сьогодення, вона означує комплекс національних проблем, що постають у сучасну добу. Нерідко вони пов’язані з утратою колишньої козацької доблесті й уболівання за свою землю. Цю проблему гостро ставлять і поети Придунав’я. Так, Михайло Василюк болісно переймався тим, що «козацька воля крицею взялась». Володимир Сімейко занепокоєний, що «ми славу козацькую / швидко забуваєм». А Володимир Рева категорично ставить насущне риторичне питання: «Де козацьке покоління / і гетьманська слава?».Объяснение:
Це, скоріше, риторичне запитання. Адже усі чудово розуміють, що людина бере на себе певні обов'язки та відповідальність, коли збирається стати лідером тієї чи іншої соціальної групи. Це можуть бути: шкільний клас, громадська організація, політична партія, компанія друзів, команда з волейболу тощо.
Дехто каже, що лідерами не стають, а народжуються. Я вважаю, що така думка не зовсім вірна. Лідером може стати майже кожен. Все залежить від бажання. Якщо воно є - значить є всі шанси бути повноцінним лідером майже будь-якого колективу. Віра в себе, усвідомлення відповідальності за "колектив" і безперервна робота над собою - це мінімальний рецепт успішного лідерства.
В літературі ця тема розкривається дуже часто. Ми звернемо увагу на поему Івана Яковича Франка "Мойсей".
Пророк водив єврейський народ сорок років і люди ходили за ним. Він вірив у те, що разом вони знайдуть землю обітовану, а люди - вірили йому. Варто було Мойсею засумніватися в тому, що він робить на одну секунду - і все "зникло". Основа лідерства - віра в себе і в поставлені цілі.
Схожа ситуація відбувається і в драматичному етюді Олександра Олеся "По дорозі в казку". Головний герой прагне вивести натовп із темного лісу до світлої казки. Він вірить, що існує ще щось окрім цього сумного місця. Герой помирає зневіреним, тоді натовп вертається до лісу.
Автор чудово розкриває тему взаємин лідера з колективом. Олександр Олесь за до алегорії показує наскільки складно буває довести людям, що вони живуть у темному лісі, в страшному болоті, з якого є вихід. Люди просто бояться змін, навіть позитивних.
Тож, бути лідером - робота непроста. Це надзвичайно цікаво і соціально корисно. В той же час, це досить складно і не кожен здатен довести справу до кінця.
Для нашого вільнолюбного народу День Українського козацтва особливий. Адже запорозьке козацтво впродовж трьох століть, визначаючи напрями економічного, політичного й культурного розвитку, самовіддано й одержимо боронило кордони рідної миролюбної землі, на багатства якої ненастанно зазіхали вороги-зайди. Як писав у переспіві козацького літопису Самовидця поет-державник Микола Руденко, «ми, нене, від природи орачі, а живемо від битви і до битви». Тому звернення українських письменників до козацької тематики було й залишається закономірним явищем, бо духовна культура нашого народу досягла високого рівня саме в період існування козацької держави. Її могуття забезпечувало козацтво як взірцевий символ доблесної національної історії. Адже, як відомо, на війні козак завжди відзначався розумом, кмітливістю, вражав ворога великою відвагою, дивовижним терпінням (згадати б характерника Кирила Тура з «Чорної ради»Пантелеймона Куліша).Козацька тема доволі неоднозначна в трактуванні – і для істориків, і для письменників. Проектуючись у сьогодення, вона означує комплекс національних проблем, що постають у сучасну добу. Нерідко вони пов’язані з утратою колишньої козацької доблесті й уболівання за свою землю. Цю проблему гостро ставлять і поети Придунав’я. Так, Михайло Василюк болісно переймався тим, що «козацька воля крицею взялась». Володимир Сімейко занепокоєний, що «ми славу козацькую / швидко забуваєм». А Володимир Рева категорично ставить насущне риторичне питання: «Де козацьке покоління / і гетьманська слава?».Объяснение: