Як тiльки весна десь у житечку-пшеницi розминеться iз лiтом, у нас достигають суницi, достигають уночi, при зорях, i тому стають схожими на росу, що випала з зiрок.
Це теж, прихиляючи небо до землi, говорить моя мати, i тому я люблю ту пору, коли суничники засвiчують своє цвiтiння. Цвiтуть вони так, наче самi дивуються, як спромоглися на такий беззахисно-чистий цвiт. А згодом над ними по-дитячи нахиляють голiвки зволоженi туманом ягоди. I хоч невелика ця ягода, а весь лiс i всяк, хто ходить у ньому, пахне суницею. Я тепер лягаю i встаю, накупаний цими пахощами, —
лiто,
лiтечко!..
Я люблю, як ти розкриваєш свої вiї, прижурений житнiй цвiт, я люблю, як ти довiрливо дивишся на мене очима волошки i озиваєшся косою у лузi, перепiлкою в полi.
А як хочеться спати в тобi, у твоєму солодкому туманi, у твоїх зорях!..
Та вже знайома рука лягає на плече i знайомий голос нахиляється до твого сну:
— Вставай, Михайлику, вставай.
— Ма-мо, iще одну крапелиночку...
— Струси цю крапелиночку.
— Ой...
— Гляди, ще боки вiдiспиш. Тодi що будем робити? Рядно i тепло спадають iз тебе, ти увесь збираєшся у грудочку, неначе волоський горiх, вростаєш у тапчан. Та хiба це пособить?
— Вставай, вставай, дитино, — виважує мати зi сну. — Вже вiкна посивiли, вже прокидається сонце.
Сонце?.. А ти ще бачиш мiсяць, як його з лiсу виносять на рогах корови, що теж пропахли суницею.
На тебе, на твої пошматованi видiння знову падають слова, немов роса; ти встаєш, сурмонячись, позiхаючи, прикладаєш кулаки до очей, а у вухо, де ще причаївся сон, крiзь туман добирається сумовите кування. Вже не перший ранок печалиться зозуля, що от-от на сивому колосi жита загубить свiй голос, —
лiто,
лiтечко!
Воно тихо з полiв зайшло в село, постояло бiля кожного тину, городу та й взялося до свого дiлечка, щоб усе росло, родило. I все аж навшпиньки спинається, так хоче рости, так хоче родити!
Як зелено, як свiжо, як росяно за двома вiконцями нашої бiдарської хатини, яка займає рiвно пiвзасторонка старої перепалої клунi, що вночi спить, а вдень дрiмає...
Пiсля повернення тата був у нашiй родинi дуже невеселий день — розподiл дiдизни. Мов чужi, сидiли на ясенових лавах брати й братова, висвiчували одне одного пiдозрiливим оком. Правда, бiйки-сварки не було, але та сердечна злагода, що жила колись у дiдовiй оселi, далеко вiдiйшла вiд спадкоємцiв. Найбiльше показувала характер братова, хоча й мала на своєму господарствi п'ять десятин, i воли, i корову. Але й дiтей було у неї теж немало — аж четверо, i старшiй дочцi вже треба було готувати вiно.
Дiдова хата дiсталася дядьковi Iвану й дядинi Явдосi. Вони без вiдволоки того ж дня почали зривати з неї блакитнi вiд часу i неба снiпки, а саму хату — пилами розрiзали навпiл. Боляче й лячно було дивитися, як з-пiд залiзних зубiв, наче кров, бризнула стара тирса, як iз живої теплої оселi ставало руйновище — купа скалiченого дерева, як оте вiкно, бiля якого вiдпочивав дiдусь, вирвали з стiни й, наче покiйника, поклали на воза
У повсякденному ж житті, невелика порція страху може бути корисною: вона тримає нас у напрузі та мотивує. Утім, коли страх і невпевненість "затуляють" здоровий глузд, ці нездорові розумові процеси можуть затьмарити розум і завадити реалізації поставленої мети. Крім того, постійне занепокоєння, невпевненість у собі та ірраціональний страх, можуть викликати безліч проблем зі здоров'ям: проблеми травної системи, головний біль, депресію, високий кров'яний тиск та серцево-судинні захворювання.
1. Визначити страхи і невпевненість. Скласти список
Перший крок до ліквідації страху - його визнання. Для себе необхідно визначити, що саме змушує боятися: невдача? Відмова? Страх виглядати безглуздо? Після того, як страх буде визначений, потрібно сісти і подумати, чому ви боїтеся. Чи страхи є логічними, чи вони продуктом ваших емоцій?
2. Перестати "надумувати"
Звичайно, це гарна звичка - обдумати ситуацію, перед прийняттям важливого рішення. Але надто велике "думання", насправді, віддаляє вас від конкретних дій. Якщо ви не будете діяти, ви ніколи не підете вперед. "Так що досить аналізувати кожну дрібницю, натомість дійте", - радить видання.
3. Знайти в собі сильні сторони
Коли ви нагадаєте собі про те, що у вас гарно виходить, і про те, що вам подобається у собі, ви отримаєте більше довіри і впевненості, а отже почнете відпускати свій страх.
4. Тренуватися та гарно харчуватися
Всі ми знаємо, що фізичні вправи і здорова дієта дуже корисні для нашого організму. Здоровий б життя також може поліпшити настрій та змусить почуватися спокійніше, збалансованіше і впевненіше. А це, в свою чергу, вірний б перемогти занепокоєння і невпевненість.
5. Ставте собі мету
Без плану, дуже важко заблукати та почуватися, ніби у вас в житті немає сенсу. Визначення мети може дати конкретний напрям та змусити піднятися над своїми страхами і дозволить досягти в житті того, чого ви самі бажаєте. Крім того, при досягненні поставленої мети, ви кожного разу отримуєте ще більше впевненості у собі.
РОЗДIЛ ПЕРШИЙ
Як тiльки весна десь у житечку-пшеницi розминеться iз лiтом, у нас достигають суницi, достигають уночi, при зорях, i тому стають схожими на росу, що випала з зiрок.
Це теж, прихиляючи небо до землi, говорить моя мати, i тому я люблю ту пору, коли суничники засвiчують своє цвiтiння. Цвiтуть вони так, наче самi дивуються, як спромоглися на такий беззахисно-чистий цвiт. А згодом над ними по-дитячи нахиляють голiвки зволоженi туманом ягоди. I хоч невелика ця ягода, а весь лiс i всяк, хто ходить у ньому, пахне суницею. Я тепер лягаю i встаю, накупаний цими пахощами, —
лiто,
лiтечко!..
Я люблю, як ти розкриваєш свої вiї, прижурений житнiй цвiт, я люблю, як ти довiрливо дивишся на мене очима волошки i озиваєшся косою у лузi, перепiлкою в полi.
А як хочеться спати в тобi, у твоєму солодкому туманi, у твоїх зорях!..
Та вже знайома рука лягає на плече i знайомий голос нахиляється до твого сну:
— Вставай, Михайлику, вставай.
— Ма-мо, iще одну крапелиночку...
— Струси цю крапелиночку.
— Ой...
— Гляди, ще боки вiдiспиш. Тодi що будем робити? Рядно i тепло спадають iз тебе, ти увесь збираєшся у грудочку, неначе волоський горiх, вростаєш у тапчан. Та хiба це пособить?
— Вставай, вставай, дитино, — виважує мати зi сну. — Вже вiкна посивiли, вже прокидається сонце.
Сонце?.. А ти ще бачиш мiсяць, як його з лiсу виносять на рогах корови, що теж пропахли суницею.
На тебе, на твої пошматованi видiння знову падають слова, немов роса; ти встаєш, сурмонячись, позiхаючи, прикладаєш кулаки до очей, а у вухо, де ще причаївся сон, крiзь туман добирається сумовите кування. Вже не перший ранок печалиться зозуля, що от-от на сивому колосi жита загубить свiй голос, —
лiто,
лiтечко!
Воно тихо з полiв зайшло в село, постояло бiля кожного тину, городу та й взялося до свого дiлечка, щоб усе росло, родило. I все аж навшпиньки спинається, так хоче рости, так хоче родити!
Як зелено, як свiжо, як росяно за двома вiконцями нашої бiдарської хатини, яка займає рiвно пiвзасторонка старої перепалої клунi, що вночi спить, а вдень дрiмає...
Пiсля повернення тата був у нашiй родинi дуже невеселий день — розподiл дiдизни. Мов чужi, сидiли на ясенових лавах брати й братова, висвiчували одне одного пiдозрiливим оком. Правда, бiйки-сварки не було, але та сердечна злагода, що жила колись у дiдовiй оселi, далеко вiдiйшла вiд спадкоємцiв. Найбiльше показувала характер братова, хоча й мала на своєму господарствi п'ять десятин, i воли, i корову. Але й дiтей було у неї теж немало — аж четверо, i старшiй дочцi вже треба було готувати вiно.
Дiдова хата дiсталася дядьковi Iвану й дядинi Явдосi. Вони без вiдволоки того ж дня почали зривати з неї блакитнi вiд часу i неба снiпки, а саму хату — пилами розрiзали навпiл. Боляче й лячно було дивитися, як з-пiд залiзних зубiв, наче кров, бризнула стара тирса, як iз живої теплої оселi ставало руйновище — купа скалiченого дерева, як оте вiкно, бiля якого вiдпочивав дiдусь, вирвали з стiни й, наче покiйника, поклали на воза
У повсякденному ж житті, невелика порція страху може бути корисною: вона тримає нас у напрузі та мотивує. Утім, коли страх і невпевненість "затуляють" здоровий глузд, ці нездорові розумові процеси можуть затьмарити розум і завадити реалізації поставленої мети. Крім того, постійне занепокоєння, невпевненість у собі та ірраціональний страх, можуть викликати безліч проблем зі здоров'ям: проблеми травної системи, головний біль, депресію, високий кров'яний тиск та серцево-судинні захворювання.
1. Визначити страхи і невпевненість. Скласти список
Перший крок до ліквідації страху - його визнання. Для себе необхідно визначити, що саме змушує боятися: невдача? Відмова? Страх виглядати безглуздо? Після того, як страх буде визначений, потрібно сісти і подумати, чому ви боїтеся. Чи страхи є логічними, чи вони продуктом ваших емоцій?
2. Перестати "надумувати"
Звичайно, це гарна звичка - обдумати ситуацію, перед прийняттям важливого рішення. Але надто велике "думання", насправді, віддаляє вас від конкретних дій. Якщо ви не будете діяти, ви ніколи не підете вперед. "Так що досить аналізувати кожну дрібницю, натомість дійте", - радить видання.
3. Знайти в собі сильні сторони
Коли ви нагадаєте собі про те, що у вас гарно виходить, і про те, що вам подобається у собі, ви отримаєте більше довіри і впевненості, а отже почнете відпускати свій страх.
4. Тренуватися та гарно харчуватися
Всі ми знаємо, що фізичні вправи і здорова дієта дуже корисні для нашого організму. Здоровий б життя також може поліпшити настрій та змусить почуватися спокійніше, збалансованіше і впевненіше. А це, в свою чергу, вірний б перемогти занепокоєння і невпевненість.
5. Ставте собі мету
Без плану, дуже важко заблукати та почуватися, ніби у вас в житті немає сенсу. Визначення мети може дати конкретний напрям та змусити піднятися над своїми страхами і дозволить досягти в житті того, чого ви самі бажаєте. Крім того, при досягненні поставленої мети, ви кожного разу отримуєте ще більше впевненості у собі.
Объяснение: