Художні особливості твору: Риторичні запитання:"Чи то так мені чого було?". Риторичні оклики:"Ягня,здається,веселилось!","І сонце гріло, не пекло!"," Не мої ягнята!"," Нема в мене хати!","Тяжкі сьози!","Моє...лани,гаї,сади!", "Бридня!","Не дав мені Бог нічого!","Людей і Бога непрокляв!" Персоніфікація:"Та невго сонце гріло, Недовго молилось...". Епітети: "стало любо","небо голубеє","приязно молилось". Анафора:"Чи то те сонечко сіяло, Чи то так мені чого було?"," Нема в мене хати! Не дав мені Бог нічого!","Неначе сонце засіяло, Неначе все на світі стало". Пестливі слова:"Маленькому".
Хто з нас не любить книжок? Дійсно, важко уявити таку людину. У народі кажуть: "Хто багато читає, той багато й знає". Кожен — інтелігент, бізнесмен, робітник — має хоча б невеличку особисту бібліотеку.
Я досить часто відвідую районну юнацьку бібліотеку. Там завжди стоїть тиша й можна самому ходити між стелажами. Та коли уважно прислухаєшся, то можна почути, як книги пошепки розмовляють із тобою. Вони розкажуть чарівну казку, цікаву повість, з їх сторінок забринять невідомі вірші, які ми пам'ятаємо довго, а можливо, й ціле життя. Саме з книжок ми дізнаємося про те, як живуть народи різних країн, як виборюють вони свободу, а ще дізнаємося про відкриття науки й техніки, про рослини й тварин, про планети, зірки й туманності. З давніх-давен письменники, учені відображали в книжках знання та досвід поколінь, зберігаючи це все для нащадків.
А колись у прадавні часи на світі не було книжок, бо люди ще не вміли їх робити. Замість сторінок пращури використовували каміння, дерево, стіни печер. Пізніше почали писати на глині, але це було також не дуже зручно. Справжній папір, схожий на той, що на ньому ми пишемо сьогодні, з'явився кілька століть тому. Відтоді й почали в усьому світі писати на папері. А тепер вони є, але майже ніхто не хоче їх читати. Я щиро вважаю, що телебачення та електронні машини ніколи не зможуть повноцінно замінити щасливих годин спілкування з книгою.
Риторичні запитання:"Чи то так мені чого було?".
Риторичні оклики:"Ягня,здається,веселилось!","І сонце гріло, не пекло!"," Не мої ягнята!"," Нема в мене хати!","Тяжкі сьози!","Моє...лани,гаї,сади!",
"Бридня!","Не дав мені Бог нічого!","Людей і Бога непрокляв!"
Персоніфікація:"Та невго сонце гріло, Недовго молилось...".
Епітети: "стало любо","небо голубеє","приязно молилось".
Анафора:"Чи то те сонечко сіяло, Чи то так мені чого було?"," Нема в мене хати! Не дав мені Бог нічого!","Неначе сонце засіяло, Неначе все на світі стало".
Пестливі слова:"Маленькому".
Я досить часто відвідую районну юнацьку бібліотеку. Там завжди стоїть тиша й можна самому ходити між стелажами. Та коли уважно прислухаєшся, то можна почути, як книги пошепки розмовляють із тобою. Вони розкажуть чарівну казку, цікаву повість, з їх сторінок забринять невідомі вірші, які ми пам'ятаємо довго, а можливо, й ціле життя. Саме з книжок ми дізнаємося про те, як живуть народи різних країн, як виборюють вони свободу, а ще дізнаємося про відкриття науки й техніки, про рослини й тварин, про планети, зірки й туманності. З давніх-давен письменники, учені відображали в книжках знання та досвід поколінь, зберігаючи це все для нащадків.
А колись у прадавні часи на світі не було книжок, бо люди ще не вміли їх робити. Замість сторінок пращури використовували каміння, дерево, стіни печер. Пізніше почали писати на глині, але це було також не дуже зручно. Справжній папір, схожий на той, що на ньому ми пишемо сьогодні, з'явився кілька століть тому. Відтоді й почали в усьому світі писати на папері. А тепер вони є, але майже ніхто не хоче їх читати.
Я щиро вважаю, що телебачення та електронні машини ніколи не зможуть повноцінно замінити щасливих годин спілкування з книгою.