1834 народився Степан Руданський, поет, перекладач, етнограф, лікар. Освіту здобув у Шаргородській бурсі (1841–1849) та Кам'янець-Подільській духовній семінарії, яку закінчив 1855. Вступив до Петербурзького медико-хірургічної академії, по закінченні якої 1861 виїхав на службу до Ялти, де займав посаду міського лікаря, завідуючого лікарнею, лікаря в алупкинських маєтках Воронцова, карантинного лікаря в порту і навіть лікаря Ялтинського повіту. Руданський організував у Ялті першу медичну бібліотеку, метеорологічний пункт, міський ринок, у різних місцях Криму – фельдшерські пункти. Був почесним мировим суддею Сімферопольсько-Ялтинської округи. Літературну творчість розпочав на початку 1850-х років романтичними баладами і романсами ("Розбійник", "Вечорниці", "Упир"). Літературна спадщина Руданського складається із 3-х рукописних книжок: "Співомовки козака Руданського: Книжка перша з 1851 року по 1857"; "Співомовки козака Вінка Руданського: Книжка друга, 1857, 1858, 1859" та "Співомовки Вінка Руданського, 1859–1860. Петрополь". Творчість Руданського жанрово різноманітна: балади, ліричні пісні, романси, віршові гуморески, байки та поеми історичного ("Олег – князь київський", "Павло Полуботок", "Павло Апостол", "Іван Скоропадський", "Мініх") і алегоричного змісту, "український дивоспів" під назвою "Чумак", переклад із стародавнього епосу ("Слово о полку Ігоревім", "Краледворський рукопис", "Іліада", "Батрахоміомахія"). Руданський збирав українські пісні ("Народные малороссийские песни, собранные в Подольской губернии С.В.Р."). В Ялті підготував до друку збірники "Подільське весілля" та "Копа пісень" (1862). Поет підтримував дружні зв'язки з В. Ковалевим, другом Т. Шевченка, з М. Костомаровим, М.Драгомановим, П. Ніщинським, І. Айвазовським та іншими. Влітку 1872 під час боротьби з епідемією холери захворів, загострилася давня недуга – туберкульоз, що врешті призвело до смерті. Нагороджений орденом св. Станіслава 3-го ступеня.
.У кожної людини сенс життя різний, але він змінюється з віком та життєвими обставинами. Я думаю, що вибір сенсу життя залежить і від умов життя, і від виховання, і від генетичної спадковості, та найбільше – від власної волі людини.У деяких сенс людського життя полягає у тому, щоб створити щасливу сім’ю. Як влучно зазначив В. Сухомлинський, сім’я – це те первинне середовище, де дитина повинна вчитися робити добро. Інші, всі свої сили спрямовують на досягнення добробуту або на сходження кар’єрними сходинками. Отже, кожна людина обирає собі мету і йде до неї різними шляхами. Істина полягає в тому, що сенс життя існує, але для кожного цей сенс свій. Кожен обирає для себе свій шлях сам.Час від часу, особливо в хвилини занепадницького настрою, на думку спадає одне питання, для чого ми живемо? Або в чому сенс нашого життя…? На це питання ніхто не дасть точної, однозначної відповіді. Мене колись теж осінило таке питання. Довго думаючи над ним, зважуючи всі «За» і «Проти» мені все таки вдалось відповісти собі на поставлене запитання. На мою думку, є дві відповіді. Перша відповідь така: Сенс людського життя полягає у тому, щоб зрозуміти у чому він полягає. На перший погляд це твердження видається нісенітницею, але якщо гарненько подумати, то це так і є. Адже, коли зміст життя хоч трішечки, але зрозумілий особистості, то далі жити набагато легше, адже ти знатимеш до чого прагнути. Тобто, кожен з нас, повинен сам для себе визначити, що є головне в житті. Для когось це може бути улюблена справа, для когось навчання, для когось інша людина.По – друге, цінність життя для мене в тому, щоб робити людям добро і не чинити зла, бо якщо в світі не буде добра, людяності та милосердя, то люди своєю поведінкою будуть схожими на тварин і суспільство деградує.Також сенсом людського життя є друзі, рідні, однодумці, кохана людина. Коли поруч всі ці люди, то будь-які справи йдуть на лад. А коли людина закохана, то взагалі хочеться обняти весь світ, окриленим піднесеним. Не дарма кажуть, що закохана людина готова гори звернути, заради кохання. Але не будемо відходити від нашої головної теми.Тобто, сенс життя – сама людина, і все що її оточує.На мою думку, людина повинна прожити своє життя так, щоб забезпечити собі гідне місце в іншому житті. Звичайно, можна прожити життя тільки для себе і ні для кого іншого, але потім, коли ти будеш між небом і землею, після тебе не залишиться нічого…тебе ніхто не буде пам’ятати. Тому, варто задуматись над цим якнайшвидше. Задуматись, кому ти вчинив зло, кого образив. Що ти зробив для того, щоб тебе пам’ятали, шанували? Адже, про людину судять, по його справах. Життя дається всього один раз і не варто витрачати дорогоцінний час на дрібниці. Людина народжена для щастя.Життя складне, суворе. «Життя прожити – не поле перейти». Але ніщо в цьому світі не стоїть на одному місці, все рухається змінюється. Тому, варто пам’ятати, що завтра, післязавтра, будь-коли, все обов’язково налагодиться, зміниться на краще. Тільки треба кожному йти до цього, намагатись змінити цей світ на краще і тоді, завдяки спільним зусиллям, все вийде. Тож варто жити і вірити. Словом, життя триває, не марнуй його!
1834 народився Степан Руданський, поет, перекладач, етнограф, лікар. Освіту здобув у Шаргородській бурсі (1841–1849) та Кам'янець-Подільській духовній семінарії, яку закінчив 1855. Вступив до Петербурзького медико-хірургічної академії, по закінченні якої 1861 виїхав на службу до Ялти, де займав посаду міського лікаря, завідуючого лікарнею, лікаря в алупкинських маєтках Воронцова, карантинного лікаря в порту і навіть лікаря Ялтинського повіту. Руданський організував у Ялті першу медичну бібліотеку, метеорологічний пункт, міський ринок, у різних місцях Криму – фельдшерські пункти. Був почесним мировим суддею Сімферопольсько-Ялтинської округи. Літературну творчість розпочав на початку 1850-х років романтичними баладами і романсами ("Розбійник", "Вечорниці", "Упир"). Літературна спадщина Руданського складається із 3-х рукописних книжок: "Співомовки козака Руданського: Книжка перша з 1851 року по 1857"; "Співомовки козака Вінка Руданського: Книжка друга, 1857, 1858, 1859" та "Співомовки Вінка Руданського, 1859–1860. Петрополь". Творчість Руданського жанрово різноманітна: балади, ліричні пісні, романси, віршові гуморески, байки та поеми історичного ("Олег – князь київський", "Павло Полуботок", "Павло Апостол", "Іван Скоропадський", "Мініх") і алегоричного змісту, "український дивоспів" під назвою "Чумак", переклад із стародавнього епосу ("Слово о полку Ігоревім", "Краледворський рукопис", "Іліада", "Батрахоміомахія"). Руданський збирав українські пісні ("Народные малороссийские песни, собранные в Подольской губернии С.В.Р."). В Ялті підготував до друку збірники "Подільське весілля" та "Копа пісень" (1862). Поет підтримував дружні зв'язки з В. Ковалевим, другом Т. Шевченка, з М. Костомаровим, М.Драгомановим, П. Ніщинським, І. Айвазовським та іншими. Влітку 1872 під час боротьби з епідемією холери захворів, загострилася давня недуга – туберкульоз, що врешті призвело до смерті. Нагороджений орденом св. Станіслава 3-го ступеня.