Пісня з давніх-давен вважається невід'ємною частинкою кожного народу. Вона уособлює спогади про минуле, роздуми про сьогодення та мрії про щасливе майбутнє. На мою думку, жоден народ не може існувати без частини душі – пісні.
Українські пісні наповнені глибоким змістом й роздумами. Складаючи їх, народ описував свої переживання, почуття, мрії та надії.
Багато про давні часи можуть розповісти обрядові пісні: веснянки, колядки, щедрівки. Ми можемо не сприймати поклоніння предків перед силами природи, але шанобливе ставлення до хліба, праці, природи не може залишити нас байдужими. Коляда та щедрівка піднімають настрій, об'єднують у християнській родині.
У пейзажній пісенній ліриці змальована чарівна краса рідної природи: безмежні степи, зелені ліси, блакитні річки, золоті пшеничні лани. Здавалося б звичайний краєвид, та дорогий для серця, він оживає в пісенних рядках:
Під гаєм в'ється річенька,
Мов скло вона блистить.
Долиною зеленою,
Кудись вона біжить.
Основне ж багатство рідної землі – український працелюбний народ, що заселяє її – про це теж розповідають пісні.
В інших йдеться про нестримне кохання парубка до дівчини. Вони яскраві на емоції та душевні переживання, які переповнюють їхні серця:
Сопілочка калинова, ясенове денце
Не сопілка тото грає, а любкове серце.
Як не згадати козацькі пісні, що охоплюють цілу епоху визвольної боротьби. У них майстерно оспівані події, час, неординарні поступки героїв. Відображається заклик до боротьби за волю та краще майбутнє в багатьох із них.
Молодою кров'ю полеглих синів скроплені стрілецькі пісні. Вони є особливим прикладом мужності в нерівній боротьбі з численним ворогом.
Також у пісенній творчості неабияка роль відводиться материнській любові до своєї дитини, тузі за загиблим:
Вернися, синку, додомоньку,
Змию, зчешу головоньку.
А перейнятися силою пісні допомагають багаті художні засоби: постійні епітети, символи, паралелізм, метафора, зменшено-пестливі слова. Пісні стільки можуть розповісти про все, вони дуже різні, що, напевно, залишиться байдужою тільки супер черства людина. Допоки ми їх знаємо чи співаємо - пісні житимуть вічно, бо є частиною душі народу, тобто кожного з нас.
Сотни, тысячи лет ледяной панцирь отступал к северу. Бурные талые потоки скатывались к морю, унося слои осадочных пород предшествующих геологических периодов. Формировались донбасские ландшафты, наша изрезанная овражно-балочная система. Прорезались в рельефе русла степных рек, появлялись первые байрачные леса вдоль водотоков.
На северных пределах Донбасса сохранились меловые горы, ровесники динозавров. В центральной части местами обнажились угольные пласты – карбоновый депозит углефицированной органики донбасских тропиков. А в южной части на поверхности проявляются архейские граниты, возраст которых исчисляется миллиардами лет.
У нас сформировалась уникальная по своим свойствам природная зона. Свидетельство тому – наша обширная сеть объектов природно-заповедного фонда. Судите сами: 4 отделения степного заповедника (Хомутовская степь, Каменные могилы, Меловая флора. Кальмиусское), национальный природный парк «Святые горы», 6 региональных ландшафтных парков (Донецкий кряж, Зуевский, Клебан Бык, Краматорский. Меотида, Славянский курорт), 50 заказников, 36 памятников природы, 13 заповедных урочищ.
В верховьях Кальмиуса, на первом правом притоке реки в черте города Донецка расположился Путиловский лес естественного происхождения. Есть версия, подтверждаемая палинологическими исследованиями, что появился тут он 10 тысяч лет назад, после отступления ледника. Степная зона, промышленно нагруженный регион, миллионный город и – реликтовый лес! Это ли не символ уникальной природы Донбасса.
Сегодня бытует ложный стереотип, Донбасс, мол, серый и пыльный, переполненный промотходами и совершенно непривлекателен для гостей. Наша задача — разрушить это заблуждение. У нас уникальная природа, богатейшие черноземы, недра таят несметные богатства. Наша задача также — сберечь их и приумножить.
Пісня з давніх-давен вважається невід'ємною частинкою кожного народу. Вона уособлює спогади про минуле, роздуми про сьогодення та мрії про щасливе майбутнє. На мою думку, жоден народ не може існувати без частини душі – пісні.
Українські пісні наповнені глибоким змістом й роздумами. Складаючи їх, народ описував свої переживання, почуття, мрії та надії.
Багато про давні часи можуть розповісти обрядові пісні: веснянки, колядки, щедрівки. Ми можемо не сприймати поклоніння предків перед силами природи, але шанобливе ставлення до хліба, праці, природи не може залишити нас байдужими. Коляда та щедрівка піднімають настрій, об'єднують у християнській родині.
У пейзажній пісенній ліриці змальована чарівна краса рідної природи: безмежні степи, зелені ліси, блакитні річки, золоті пшеничні лани. Здавалося б звичайний краєвид, та дорогий для серця, він оживає в пісенних рядках:
Під гаєм в'ється річенька,
Мов скло вона блистить.
Долиною зеленою,
Кудись вона біжить.
Основне ж багатство рідної землі – український працелюбний народ, що заселяє її – про це теж розповідають пісні.
В інших йдеться про нестримне кохання парубка до дівчини. Вони яскраві на емоції та душевні переживання, які переповнюють їхні серця:
Сопілочка калинова, ясенове денце
Не сопілка тото грає, а любкове серце.
Як не згадати козацькі пісні, що охоплюють цілу епоху визвольної боротьби. У них майстерно оспівані події, час, неординарні поступки героїв. Відображається заклик до боротьби за волю та краще майбутнє в багатьох із них.
Молодою кров'ю полеглих синів скроплені стрілецькі пісні. Вони є особливим прикладом мужності в нерівній боротьбі з численним ворогом.
Також у пісенній творчості неабияка роль відводиться материнській любові до своєї дитини, тузі за загиблим:
Вернися, синку, додомоньку,
Змию, зчешу головоньку.
А перейнятися силою пісні допомагають багаті художні засоби: постійні епітети, символи, паралелізм, метафора, зменшено-пестливі слова. Пісні стільки можуть розповісти про все, вони дуже різні, що, напевно, залишиться байдужою тільки супер черства людина. Допоки ми їх знаємо чи співаємо - пісні житимуть вічно, бо є частиною душі народу, тобто кожного з нас.
Сотни, тысячи лет ледяной панцирь отступал к северу. Бурные талые потоки скатывались к морю, унося слои осадочных пород предшествующих геологических периодов. Формировались донбасские ландшафты, наша изрезанная овражно-балочная система. Прорезались в рельефе русла степных рек, появлялись первые байрачные леса вдоль водотоков.
На северных пределах Донбасса сохранились меловые горы, ровесники динозавров. В центральной части местами обнажились угольные пласты – карбоновый депозит углефицированной органики донбасских тропиков. А в южной части на поверхности проявляются архейские граниты, возраст которых исчисляется миллиардами лет.
У нас сформировалась уникальная по своим свойствам природная зона. Свидетельство тому – наша обширная сеть объектов природно-заповедного фонда. Судите сами: 4 отделения степного заповедника (Хомутовская степь, Каменные могилы, Меловая флора. Кальмиусское), национальный природный парк «Святые горы», 6 региональных ландшафтных парков (Донецкий кряж, Зуевский, Клебан Бык, Краматорский. Меотида, Славянский курорт), 50 заказников, 36 памятников природы, 13 заповедных урочищ.
В верховьях Кальмиуса, на первом правом притоке реки в черте города Донецка расположился Путиловский лес естественного происхождения. Есть версия, подтверждаемая палинологическими исследованиями, что появился тут он 10 тысяч лет назад, после отступления ледника. Степная зона, промышленно нагруженный регион, миллионный город и – реликтовый лес! Это ли не символ уникальной природы Донбасса.
Сегодня бытует ложный стереотип, Донбасс, мол, серый и пыльный, переполненный промотходами и совершенно непривлекателен для гостей. Наша задача — разрушить это заблуждение. У нас уникальная природа, богатейшие черноземы, недра таят несметные богатства. Наша задача также — сберечь их и приумножить.
Объяснение: