Т. Г.Шевченко з’явився у моєму житті, коли я була маленькою. Читала твори великого поета – і все більше переконувалася, що Тарас Григорович Шевченко – незвичайна людина. Його талант, любов до рідного краю, вболівання за долю українського народу, ненависть до гноблення тривожили мою душу. Т. Шевченко став для мене духовним наставником. Я захоплююся його „Кобзарем”, який відкрив переді мною картини минулого кріпацького життя, викликав сльози співчуття. Саме завдяки цій книжці я зрозуміла трагедію українського народу з його вічним прагненням до свободи.
Твори поета легко зрозуміти, бо в кожному можна відчути часточку Кобзаревої душі. Затамувавши подих, читала баладу „Причинна”, уявляла, як „ реве та стогне Дніпр широкий…”, місячну буряну ніч, чула крики сичів і бачила змучену чеканнями дівчину. Вона згубила найдорожче у своєму житті – коханого і тепер страждає, втративши сенс життя. Героїня постає перед нами безсилою, тендітною, ніжною істотою, яка залишається одна у всьому світі наодинці зі своїм горем та переживаннями. Уже в цій баладі відчувається фольклорний тип мислення Шевченка, тісний зв'язок з народом. Збурений Дніпро – то символ боротьби поневоленої української нації за свою свободу, символ України. Композитором Данилом Крижанівським створена пісня „Реве та стогне Дніпр широкий…”, яка стала одним із національних гімнів України.
Справжнім шедевром лірики поета справедливо вважають вірш „Садок вишневий коло хати”, який з’явився як результат ностальгії Т.Шевченка за рідним краєм, земляками, піснями. Автор змальовує вимріяну ним гармонію краси і природи, людини і мистецтва, радості життя у взаємній любові. Вишня і соловейко як уособлення української садиби, сім’ї, кохання зачаровує читача. Відчувається непідкупна любов Т.Шевченка до сільської хати, яка є одвічним оберегом великої української родини.
Переливи різних душевних станів, настроїв, думок Т.Шевченко втілив у циклі віршів „У казематі”. Він був створений Т.Г.Шевченком, коли той сидів у Петербурзі в казематі під час слідства над учасниками Кирило-Мефодіївського братства. Тарас Шевченко пише тринадцять нових поезій, відомих під загальною назвою „У казематі”. Зокрема, елегію „Мені однаково чи буду”, пейзаж „Садок вишневий коло хати”, „Ой три шляхи широкії”.
Центральним у циклі є вірш „Мені однаково чи буду”. Він вважається одним із художньо найдовершеніших віршів Т.Г.Шевченка із циклу „У казематі”. Це – присяга на вірність Батьківщині. Читаючи рядки цього твору, я уявляю змарнілого, виснаженого чоловіка, який витерпівши багато страшних мук, просить лише щастя для своєї країни.
Т. Г.Шевченка вабила козацька минувшина. Він захоплювався морськими походами козаків на легкокрилих чайках („Іван Підкова”, „Тарасова ніч”). Окрім ліричних віршів, Т. Шевченко писав поеми. „Тарасова ніч” – перший героїко-історичний твір Т.Шевченка. Спираючись, передусім, на народні перекази та пісні, Т.Г.Шевченко створив художні образи історичних та вигаданих діячів тієї доби. Тарасова ніч – народна назва реальної історичної події: перемоги козаків-повстанців під проводом Тараса Федоровича (Трясила) над військом С.Конецьпольського. Саме ці події втілені у поемі Т.Шевченка. Ще в дитинстві він захоплювався розповідями свого діда Івана про козаччину та гайдамаків. Маючи феноменальну пам'ять, Тарас, почуте від діда, відтворив у своїх поемах, зокрема у поемі „Гайдамаки”.
Творчість Тараса Шевченка не обмежувалася лише поетичною діяльністю. Він був одним із переспівувачів „Плачу Ярославни” зі „Слова про похід Ігорів”. У своїх творах поет використовував сатиру та іронію, висміюючи самодержавну політику царя та продажність і корисливість царського оточення.
Поетичний світ Т.Г.Шевченка тісно пов’язаний із його власним життям. Він на собі відчув кріпацьку недолю, витерпів усі тяжкі приниження, протистояв заборонам писати. Його твори містять вічний заклик до боротьби. Поезії Т.Г.Шевченка пройняті жалем, а мрії, почуття й думки – непідробні. Витвори пера багаті на художні образи, вирізняються довершеністю форми, цікавим змістом.
Для мене Т.Г.Шевченко – вірний син України, велетень духу, геній українського слова, багатогранна особистість і звичайна людина, яка любила, страждала, співчувала і ненавиділа. І сьогодні для мене слово Т.Г.Шевченка – джерело натхнення, духовна основа мого життя. Йому, славному поету, я присвячую свій вірш:
Объяснение:
Т. Г.Шевченко з’явився у моєму житті, коли я була маленькою. Читала твори великого поета – і все більше переконувалася, що Тарас Григорович Шевченко – незвичайна людина. Його талант, любов до рідного краю, вболівання за долю українського народу, ненависть до гноблення тривожили мою душу. Т. Шевченко став для мене духовним наставником. Я захоплююся його „Кобзарем”, який відкрив переді мною картини минулого кріпацького життя, викликав сльози співчуття. Саме завдяки цій книжці я зрозуміла трагедію українського народу з його вічним прагненням до свободи.
Твори поета легко зрозуміти, бо в кожному можна відчути часточку Кобзаревої душі. Затамувавши подих, читала баладу „Причинна”, уявляла, як „ реве та стогне Дніпр широкий…”, місячну буряну ніч, чула крики сичів і бачила змучену чеканнями дівчину. Вона згубила найдорожче у своєму житті – коханого і тепер страждає, втративши сенс життя. Героїня постає перед нами безсилою, тендітною, ніжною істотою, яка залишається одна у всьому світі наодинці зі своїм горем та переживаннями. Уже в цій баладі відчувається фольклорний тип мислення Шевченка, тісний зв'язок з народом. Збурений Дніпро – то символ боротьби поневоленої української нації за свою свободу, символ України. Композитором Данилом Крижанівським створена пісня „Реве та стогне Дніпр широкий…”, яка стала одним із національних гімнів України.
Справжнім шедевром лірики поета справедливо вважають вірш „Садок вишневий коло хати”, який з’явився як результат ностальгії Т.Шевченка за рідним краєм, земляками, піснями. Автор змальовує вимріяну ним гармонію краси і природи, людини і мистецтва, радості життя у взаємній любові. Вишня і соловейко як уособлення української садиби, сім’ї, кохання зачаровує читача. Відчувається непідкупна любов Т.Шевченка до сільської хати, яка є одвічним оберегом великої української родини.
Переливи різних душевних станів, настроїв, думок Т.Шевченко втілив у циклі віршів „У казематі”. Він був створений Т.Г.Шевченком, коли той сидів у Петербурзі в казематі під час слідства над учасниками Кирило-Мефодіївського братства. Тарас Шевченко пише тринадцять нових поезій, відомих під загальною назвою „У казематі”. Зокрема, елегію „Мені однаково чи буду”, пейзаж „Садок вишневий коло хати”, „Ой три шляхи широкії”.
Центральним у циклі є вірш „Мені однаково чи буду”. Він вважається одним із художньо найдовершеніших віршів Т.Г.Шевченка із циклу „У казематі”. Це – присяга на вірність Батьківщині. Читаючи рядки цього твору, я уявляю змарнілого, виснаженого чоловіка, який витерпівши багато страшних мук, просить лише щастя для своєї країни.
Т. Г.Шевченка вабила козацька минувшина. Він захоплювався морськими походами козаків на легкокрилих чайках („Іван Підкова”, „Тарасова ніч”). Окрім ліричних віршів, Т. Шевченко писав поеми. „Тарасова ніч” – перший героїко-історичний твір Т.Шевченка. Спираючись, передусім, на народні перекази та пісні, Т.Г.Шевченко створив художні образи історичних та вигаданих діячів тієї доби. Тарасова ніч – народна назва реальної історичної події: перемоги козаків-повстанців під проводом Тараса Федоровича (Трясила) над військом С.Конецьпольського. Саме ці події втілені у поемі Т.Шевченка. Ще в дитинстві він захоплювався розповідями свого діда Івана про козаччину та гайдамаків. Маючи феноменальну пам'ять, Тарас, почуте від діда, відтворив у своїх поемах, зокрема у поемі „Гайдамаки”.
Творчість Тараса Шевченка не обмежувалася лише поетичною діяльністю. Він був одним із переспівувачів „Плачу Ярославни” зі „Слова про похід Ігорів”. У своїх творах поет використовував сатиру та іронію, висміюючи самодержавну політику царя та продажність і корисливість царського оточення.
Поетичний світ Т.Г.Шевченка тісно пов’язаний із його власним життям. Він на собі відчув кріпацьку недолю, витерпів усі тяжкі приниження, протистояв заборонам писати. Його твори містять вічний заклик до боротьби. Поезії Т.Г.Шевченка пройняті жалем, а мрії, почуття й думки – непідробні. Витвори пера багаті на художні образи, вирізняються довершеністю форми, цікавим змістом.
Для мене Т.Г.Шевченко – вірний син України, велетень духу, геній українського слова, багатогранна особистість і звичайна людина, яка любила, страждала, співчувала і ненавиділа. І сьогодні для мене слово Т.Г.Шевченка – джерело натхнення, духовна основа мого життя. Йому, славному поету, я присвячую свій вірш:
Портрет Шевченка. Світло у кімнаті…
Переді мною з полотна зійшов
Кремезний чоловік міцної статі.
Поговорить зі мною він прийшов.
Суворий погляд. Усмішка ласкава…
„Розмова довга”, - він сказав мені.
Здавалась дивною така поява,
Що промайнула, наче уві сні.
Скрипить перо. У ніч моргає свічка…
І полум’я танцює на стіні…
Тремтить струна між пальцями сторіччя.
І образи зринають з давнини.
Дубовий стіл. Насуплене обличчя.
Серйозний погляд, як через віки.
Гаптуються глаголиці величні,
І витікають з-під пера рядки.
Не писар він і не творець історій.
Працює сам. Навіщо їм дует?
Лиш вічне слово – сильна його зброя.
Не воїн – він нескорений поет.