Ніна Бічуя « Шпага Славка Беркути»
1. Чому в міліції не змогли з’ясувати справжнього прізвища одного з хлопців?
2. Яка пора року описана на початку твору?
3. Який вид спорту подобався Славкові?
4. Як звали Славкового тренера?
5. З яким рахунком Славко виграв вирішальний бій?
6.Що ставалося з Юльком, коли він брався за якусь домашню роботу?
7.Кому показував Юлько свої малюнки?
8.Як називав Стефка старий Вус?
9.Чому Стефко не любив батька?
10.Як називається вистава на яку прийшов 7-Б клас?
11. Хто з педагогів школи вступився за Славка Беркуту?
12. Як усе відбувалося насправді?
На тему "Зустріч Ярославни з Ігорем".
Надеюсь подойдёт)
Объяснение:
Спільна рать Ігора Святославовича готується вирушити у похід. Народ і рать виголошують на честь князів славу. Ігор закликає воїнів на бій з ворогами Русі - ханами половецькими. Несподівано починається затемнення сонця. Усіх охоплює грізне передчуття лиха. Народ благає Ігоря не вирушати в похід. Але воля князя непохитна. Князь Ігор дає усім знак прощатися. З терема виходить його дружина Ярославна. Вона теж благає коханого чоловіка залишитися. Ігор заспокоює її та доручає оберігати свою ладу Володимиру Галицькому, брату Ярославни. На чолі з Ігорем рать виступає у похід.
Творцями української прози аналізованого періоду є Іван Нечуй-Левицький, Олександр Кониський, Панас Мирний, Михайло Старицький, Іван Франко. У 80—90-і роки цей ряд поповнюють Борис Грінченко, Степан Ковалів, Олена Пчілка, Наталія Кобринська. Прозаїки збагатили художній світ українського реалізму розмаїттям суспільних типів: інтелігенти-просвітники (Павло Радюк з роману «Хмари» Івана Нечуя-Левицького, Марко Кравченко з повісті «Сонячний промінь» Бориса Грінченка), селяни-правдошукачі (Микола Джеря з однойменної повісті Івана Нечуя-Левицького, Чіпка Варениченко з роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного та Івана Білика), робітники та заробітчани (твори бориславського циклу Івана Франка, «Бурлачка» Івана Нечуя-Левицького), емансиповані жінки («Товаришки» Олени Пчілки), жінки-повії («Повія» Панаса Мирного).
Постійним об'єктом мистецької уваги в українській прозі було сільське життя («Микола Джеря», «Кайдашева сім'я» Івана Нечуя-Левицького, «Лихо давнє і сьогочасне» Панаса Мирного). Розмаїття тематики й проблематики української прози 70—90-х років XIX століття забезпечувалося зображенням багатьох соціальних типажів. «Історію народу в особах» написали українські майстри слова, показавши життя робітників на шахтах («Батько та дочка» Бориса Грінченка) і нафтових промислах (бориславський цикл Івана Франка), чиновництва («П'яниця» Панаса Мирного), духовенства («Старосвітські батюшки і матушки», «Афонський пройдисвіт» Івана Нечуя-Левицького), зобразивши соціальне зло та злодійське середовище («На дні» Івана Франка, «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного та Івана Білика). Проблему формування національно свідомого інтелігента порушив Іван Франко у романах «Перехресні стежки», «Лель і Полель».