Особисто я дотримаюся думки, що кожна людина, неважливо звідки вона родом, може підкорити місто або ж підкоритися місту.
Звісно ж, людині , що живе у столиці з народження легше, бо вона з нароження звикла до ритмів великого міста. Людина із села звикла до більш повільного та розміряного темпу життя.
Але зазвичай, люди із великих міст думають що вони вже багато чого домоглися тим що народилися в столиці.І це їх губить. Вони стають ледачими та не мають головної цілі. Люди з невеликих міст , навпаки, звикли багато працювати, щоб чогось домогтися. Звісно ж їм важче пристосуватися до великого міста, бо це є повна протележність їхній рідній домівці, Вони виходять із зони комфорту, але це загартовує їх.
Як на мене, випадок із Степаном Радченко із роману «Місто» В.Підмогильного – виняток. Не він підкорив місто, а воно його. Він забув свою головну ціль – вивчитися і зробити щось вагоме для рідного села.Натомість він піддався спокусі міста, і зайнявся улюбленною справою.
Тож, повертаючись до головного запитання , можу відповісти що людині із маленького містечка важче підкорити місто, але вона зробить все та навіть більше для досягнення своєї цілі.
Спiдкала солов"їну родину лиха година - випало пташеня з гнiзда . Тато з мамою літали над ним і плакали , прощалися з синочком . Адже вони знали , що нічого не врятує його , адже він не вміє літати . Мама маленького соловейка не здалася і полетіла шукати когось хто може до Летіла вона по лісі і зустріла лисичку , розповіла їй про свою біду , а лисичка тільки облизалася і почала питати де саме пташеня впало - вона хотіла його зїсти . Далі мама зустріла зайчика і розповіла йому про свою біду . Зайчик згодився до пішов із нею. Як не старався зайчик але не зміг до соловїній сім"ї , адже він не вмів лазити по деревах . Весь той шум почув хлопчик , що прийшов до лісу на прогулянку . Він підійшов до дерева і побачив картину в яку не можливо було повірити - маленьке зайченя намагалося вилізти на дерево , а на ньому зверху сиділо маленьке пташеня . Хлопчик побачив як літали солов"ї над зайчиком та зрозумів , що вухань намагається до Хлопчик вийшов із своєї схованки і всі звірі розбіглися , а пташеня залишилося на землі . Хлопчик взяв пташеня за пазуху і поліз на дерево . Він положив пташеня у гніздо та спустився з дерева . Виходячи з лісу він ще довго чув вдячну пісню солов"їв .
Объяснение:
Особисто я дотримаюся думки, що кожна людина, неважливо звідки вона родом, може підкорити місто або ж підкоритися місту.
Звісно ж, людині , що живе у столиці з народження легше, бо вона з нароження звикла до ритмів великого міста. Людина із села звикла до більш повільного та розміряного темпу життя.
Але зазвичай, люди із великих міст думають що вони вже багато чого домоглися тим що народилися в столиці.І це їх губить. Вони стають ледачими та не мають головної цілі. Люди з невеликих міст , навпаки, звикли багато працювати, щоб чогось домогтися. Звісно ж їм важче пристосуватися до великого міста, бо це є повна протележність їхній рідній домівці, Вони виходять із зони комфорту, але це загартовує їх.
Як на мене, випадок із Степаном Радченко із роману «Місто» В.Підмогильного – виняток. Не він підкорив місто, а воно його. Він забув свою головну ціль – вивчитися і зробити щось вагоме для рідного села.Натомість він піддався спокусі міста, і зайнявся улюбленною справою.
Тож, повертаючись до головного запитання , можу відповісти що людині із маленького містечка важче підкорити місто, але вона зробить все та навіть більше для досягнення своєї цілі.