Аналіз вірша «Гном у буфеті» Ірини Жиленко.Тема: зображення старенького гнома, який живе в уяві дитини.Мета: возвеличення почуття пошани та любові до гнома, як сімейної реліквії , заклик шанувати давні речі та прислухатися до їхнього звуку, пронесеного через століття.ХУДОЖНІ ЗАСОБИ.Епітети: старий буфет, старенький буфетний гном, мале дівчатко, м’ятні гостинці, добрий знайомий, стара музикальна скринька, чемні манери, засніжені ночі.Метафора: золотить сервізи, багріє його ковпачок.Персоніфікація: золотить сервізи, любить какао пить та смоктати цукерки, живе гном, він знав дідуся, давав шоколадки, довго і солодко спить, клопочеться, бормоче, зітха, шарудить, нашіптує .Риторичні оклики: «ай-яй», «прислухайся».
Важкі часи настали в Україні. Більше ніхто не радіє життю. Ніхто більше не усміхнеться. Важкі думки заповнили людей. Одного вбили, другий помер випадково. Війна не обирає. Головний герой твору - Климко. Він - звичайна дитина, яка мріє про щасливе дитинство. Він ще й досі жив би у своєму бараці разом з дядьком. Хлопець дивився б на тихі вечори, слухав невтомну ходьбу втомлених робітничих, проводжав дядька на роботу. Але не судилося. Війна заставила його швидко подорослішати. Крім того, що Климко мав подбати про себе, з розумінням ставився до нещасної вчительки з дитиною та до найкращого друга Зульфата. Розуміючи своє становище, він врішує не опускати руки. Він хоче жити, і дати змогу на це іншим. Тому й відправляється по сіль. Довгі тернисті шляхи які він пройшов, дали про себе знати. Майже вмираючи у тітки Марини Климко, відданий своїм рідним, прагне досягти рідного дому. Все ж, не осягши мети, але вже майже наблизившись до неї, залишився тільки один крок. Але, ні. Його вбили. Така нікчемна та дурна смерть! Хоча, німцям було все рівно, на кого стріляти. Останні слова, які він почув, були вірного друга. Ця душевна біль залишиться назавжди у його житті.
Головний герой твору - Климко. Він - звичайна дитина, яка мріє про щасливе дитинство. Він ще й досі жив би у своєму бараці разом з дядьком. Хлопець дивився б на тихі вечори, слухав невтомну ходьбу втомлених робітничих, проводжав дядька на роботу. Але не судилося. Війна заставила його швидко подорослішати. Крім того, що Климко мав подбати про себе, з розумінням ставився до нещасної вчительки з дитиною та до найкращого друга Зульфата. Розуміючи своє становище, він врішує не опускати руки. Він хоче жити, і дати змогу на це іншим. Тому й відправляється по сіль.
Довгі тернисті шляхи які він пройшов, дали про себе знати. Майже вмираючи у тітки Марини Климко, відданий своїм рідним, прагне досягти рідного дому. Все ж, не осягши мети, але вже майже наблизившись до неї, залишився тільки один крок. Але, ні. Його вбили. Така нікчемна та дурна смерть! Хоча, німцям було все рівно, на кого стріляти. Останні слова, які він почув, були вірного друга. Ця душевна біль залишиться назавжди у його житті.