Осмислення сутності людського буття в повісті Ольги Кобилянської "Земля" 1902 р. з’явилась велика повість з селянського життя – “Земля”, присвячена батькові письменниці Юліанові Кобилянському. Зі спогадів Кобилянської про причину написання цього твору можна зробити висновок про те, що “Земля” не була даниною селянській тематиці, не була відповіддю на бажання деяких критиків. Це було органічне продовжування тих ідейно-творчих шукань, що виявились у всій її попередній творчості. Провівдна ідея “Землі” Кобилянської підкреслена в епіграфі німецькою мовою: “Кругом нас знаходиться якась безодня, що її вирила доля, але тут, у наших серцях, вона найглибша.” У повісті не слід шукати якогось глибокого аналізу соціальних взаємин, хоч там згадується про малоземелля і загострення соціальної боротьби між окремими групами селянства. Ми бачимо змалювання селянського побуту, зокрема забобонів, вірувань “тіней забутих предків”.
Драма - братовбивство через землю дала письменниці змогу проникнути в душу ... Слайд 4
Драма - братовбивство через землю дала письменниці змогу проникнути в душу трудової людини, розкрити світ її душевних переживань, важливі сторони народного життя. На прикладі з життя однієї селянської родини О.Кобилянська талановито показала характерні явища тогочасної капіталістичної дійсності, пов’язані з процесом пролетаризації селянства, посиленням влади землі над трудівником-хліборобом. Відштовхнувшись від конкретного, локального факту, письменниця піднялась до широкого художнього узагальнення , створила життєво правдиві й психологічно достовірні образи - Івоніки, Марійки, Михайла, Анни та інших, в яких втілила думки, мрії й сподівання трудового буковинського селянства.
Повість Ольги Кобилянської "Земля" сповнена тривогами за моральність співвітчизників, за людське в людині і духовну долю українського села. Задум повісті народився від глибокого внутрішнього болю, що його викликало бpатовбивство, як наслідок відступництва від законів народної етики,зневаження загальнолюдських цінностей, уставлених віками цивілізації.
У центpі уваги О.Кобилянської - доля сім'ї Федоpчуків. Письменниця поступо... Слайд 6
У центpі уваги О.Кобилянської - доля сім'ї Федоpчуків. Письменниця поступово показує залежність цієї сім'ї від землі, яка сама по собі чарівна і багата. Для Івоніки Федоpчука головне у житті - земля, праця, честь. Він був колись "бідним заpібником", життя змушувало його хилитися "перед людьми й Богом", тяжко заробляв гроші, щоб потім купити собі землю. Завжди покірний долі, все життя мовчки і тяжко працював на землі. Лише тяжкою працею, тяжкою і невсипущою, він досяг всього. У цьому працьовитому чоловікові живуть глибокі людські почуття. Земля для Івоніки становить зміст його життя, а тому такою страшною була його трагедія - трагедія розчарування в ній. В центрі повісті образ Івоніки Федорчука, якого письменниця наділяє рисами типового буковинського селянина - працелюбного, чесного дбайливого. Така і його дружина. Всю свою силу вони віддали землі. І сина Михайла Івоніка прагне одружити з Парасинкою не лише тому, що вона дівчина добра, роботяща, а й тому, що їхні ниви поряд – “граничать між собою, становлять одну рівнину, їх сила однакова” – і, отже, після одруження Михайла й Парасинки об’єднаються... Та цим мріям не судилося здійснитися.
Молодший син Сава і Рахіра, на противагу Михайлові і Анні змальовані темними барвами. Саву в його лихих вчинках до певної міри ще стримували батьки, від яких він сподівався одержати належну йому частку землі й одружитися з Рахірою. Але батьки були проти цього шлюбу, бо Рахіра не мала землі і була ледащицею і злодійкою. Крім того доводилася Саві двоюрідною сестрою. Підвладний лише своїм почуттям, Сава вирішує таки одружитися з Рахірою. Та вона цілком резонно застерігає його: “Як не будеш мати землі, то не зможемо побратися! З чого нам жити?” А батько за непослух погрожував усю землю віддати Михайлові – він з дитинства працював на ній, не покладаючи рук. Так старший брат став на заваді молодшому. Усе це, зрештою, призвело до трагічної загибелі Михайла. Його смерть сколихнула село, вона в саме серце вразила старих батьків, зламала молоде життя Анни, вивела з душевної рівноваги Саву, який, хоч і одружився з Рахірою, не знайшов з нею щастя.
Все духовно краще, що є в роду Івоніки, успадкував старший син Михайло – його... Слайд 8
Все духовно краще, що є в роду Івоніки, успадкував старший син Михайло – його надія і гордість. Образ цей письменниця подає на повен зріст, показуючи Михайла і в його щоденній праці, і на військовій службі, і в ліричних взаєминах з коханою дівчиною Анною – душевно тонкою натурою, на долю якої випали тяжкі страждання. Михайло , як і Анна, ніжний душею, лагідний вдачею. Він у розпачі й близький до самогубства, коли його забирають до війська.
Читач відчуває всю неслушність такого розв’язання проблеми, йому хочеться ск...
Що таке щастя? Щось матеріальне, дорогоцінне чи, навпаки, звичайне і повсякденне? Мабуть, щастя — це мрія, що не має форми та матерії. Не завжди у нас успіх — щось конкретне, інколи ми розчаровуємось, бо те, про що мріємо виявляється химерним. Тому й дивним видається уявлення про щастя селян з казки О. Стороженка «Скарб». Вони вважали щасливою людину, яка все своє життя лежала на печі, відкривала рота, щоб лише попоїсти. Хибну думку породила заздрість, а вона, як відомо, присипляє здоровий глузд. Я вважаю, що не можна вважати щасливим того, хто залежить від випадкового щастя. Така залежність, мабуть, була і в Павлуся.
А якби він не знайшов дружини, яка б не тільки кохана його, а й була йому матір’ю, якби золоті монети не сипалися на нього просто і неба, якби… Тоді Павлуся навряд чи вважали б щасливим, яким він, власне, і не був. Уявіть собі, що у вас немає друзів, з якими можна було б безтурботно повторити; вам навіть нічого згадати, бо ви не висовували носа далі своєї хатини, відчуття кохання до вас теж ніколи не прийде, бо для того, щоб щось отримати, — треба щось віддати. А що віддав головний герой твору, за що йому таке щастя? Оже, Павлуша цінував, що має, і тому фортуна була уважною до нього? Є люди, які працюють ледь не цілодобово, недосипають і недоїдають, але вважають себе щасливими, тому що Бог подарував їм кусень хліба. Хлопець дивується, чому його дівчина зраділа оберемку волошок.
«Це ж не троянди», — подумає ній. А дівчина закохана, бажана, тому й щаслива.
Так що ж може зробити нас щасливими? У багатьох в уяві виникають різні рази: гроші, дружина-красуня, прибуткова робота, кар’єра, чарівні дітки-янголятка… Лише потім ми згадуємо про моральні цінності, про радість, турботу, любов… Про всі ті речі, що запалюють вогник в наших очах, дарують спокій люблячому серцю.
Безумовно, щастя вимірюється не в доларах, а в моментах, коли на душі так добре, що виростають крила. Ми самі є його творцями. Тому, якщо хочеш бути щасливим — будь!
Осмислення сутності людського буття в повісті Ольги Кобилянської "Земля" 1902 р. з’явилась велика повість з селянського життя – “Земля”, присвячена батькові письменниці Юліанові Кобилянському. Зі спогадів Кобилянської про причину написання цього твору можна зробити висновок про те, що “Земля” не була даниною селянській тематиці, не була відповіддю на бажання деяких критиків. Це було органічне продовжування тих ідейно-творчих шукань, що виявились у всій її попередній творчості. Провівдна ідея “Землі” Кобилянської підкреслена в епіграфі німецькою мовою: “Кругом нас знаходиться якась безодня, що її вирила доля, але тут, у наших серцях, вона найглибша.” У повісті не слід шукати якогось глибокого аналізу соціальних взаємин, хоч там згадується про малоземелля і загострення соціальної боротьби між окремими групами селянства. Ми бачимо змалювання селянського побуту, зокрема забобонів, вірувань “тіней забутих предків”.
Драма - братовбивство через землю дала письменниці змогу проникнути в душу ... Слайд 4
Драма - братовбивство через землю дала письменниці змогу проникнути в душу трудової людини, розкрити світ її душевних переживань, важливі сторони народного життя. На прикладі з життя однієї селянської родини О.Кобилянська талановито показала характерні явища тогочасної капіталістичної дійсності, пов’язані з процесом пролетаризації селянства, посиленням влади землі над трудівником-хліборобом. Відштовхнувшись від конкретного, локального факту, письменниця піднялась до широкого художнього узагальнення , створила життєво правдиві й психологічно достовірні образи - Івоніки, Марійки, Михайла, Анни та інших, в яких втілила думки, мрії й сподівання трудового буковинського селянства.
Повість Ольги Кобилянської "Земля" сповнена тривогами за моральність сп... Слайд 5
Повість Ольги Кобилянської "Земля" сповнена тривогами за моральність співвітчизників, за людське в людині і духовну долю українського села. Задум повісті народився від глибокого внутрішнього болю, що його викликало бpатовбивство, як наслідок відступництва від законів народної етики,зневаження загальнолюдських цінностей, уставлених віками цивілізації.
У центpі уваги О.Кобилянської - доля сім'ї Федоpчуків. Письменниця поступо... Слайд 6
У центpі уваги О.Кобилянської - доля сім'ї Федоpчуків. Письменниця поступово показує залежність цієї сім'ї від землі, яка сама по собі чарівна і багата. Для Івоніки Федоpчука головне у житті - земля, праця, честь. Він був колись "бідним заpібником", життя змушувало його хилитися "перед людьми й Богом", тяжко заробляв гроші, щоб потім купити собі землю. Завжди покірний долі, все життя мовчки і тяжко працював на землі. Лише тяжкою працею, тяжкою і невсипущою, він досяг всього. У цьому працьовитому чоловікові живуть глибокі людські почуття. Земля для Івоніки становить зміст його життя, а тому такою страшною була його трагедія - трагедія розчарування в ній. В центрі повісті образ Івоніки Федорчука, якого письменниця наділяє рисами типового буковинського селянина - працелюбного, чесного дбайливого. Така і його дружина. Всю свою силу вони віддали землі. І сина Михайла Івоніка прагне одружити з Парасинкою не лише тому, що вона дівчина добра, роботяща, а й тому, що їхні ниви поряд – “граничать між собою, становлять одну рівнину, їх сила однакова” – і, отже, після одруження Михайла й Парасинки об’єднаються... Та цим мріям не судилося здійснитися.
Молодший син Сава і Рахіра, на противагу Михайлові і Анні змальовані темними барвами. Саву в його лихих вчинках до певної міри ще стримували батьки, від яких він сподівався одержати належну йому частку землі й одружитися з Рахірою. Але батьки були проти цього шлюбу, бо Рахіра не мала землі і була ледащицею і злодійкою. Крім того доводилася Саві двоюрідною сестрою. Підвладний лише своїм почуттям, Сава вирішує таки одружитися з Рахірою. Та вона цілком резонно застерігає його: “Як не будеш мати землі, то не зможемо побратися! З чого нам жити?” А батько за непослух погрожував усю землю віддати Михайлові – він з дитинства працював на ній, не покладаючи рук. Так старший брат став на заваді молодшому. Усе це, зрештою, призвело до трагічної загибелі Михайла. Його смерть сколихнула село, вона в саме серце вразила старих батьків, зламала молоде життя Анни, вивела з душевної рівноваги Саву, який, хоч і одружився з Рахірою, не знайшов з нею щастя.
Все духовно краще, що є в роду Івоніки, успадкував старший син Михайло – його... Слайд 8
Все духовно краще, що є в роду Івоніки, успадкував старший син Михайло – його надія і гордість. Образ цей письменниця подає на повен зріст, показуючи Михайла і в його щоденній праці, і на військовій службі, і в ліричних взаєминах з коханою дівчиною Анною – душевно тонкою натурою, на долю якої випали тяжкі страждання. Михайло , як і Анна, ніжний душею, лагідний вдачею. Він у розпачі й близький до самогубства, коли його забирають до війська.
Читач відчуває всю неслушність такого розв’язання проблеми, йому хочеться ск...
Що таке щастя? Щось матеріальне, дорогоцінне чи, навпаки, звичайне і повсякденне? Мабуть, щастя — це мрія, що не має форми та матерії. Не завжди у нас успіх — щось конкретне, інколи ми розчаровуємось, бо те, про що мріємо виявляється химерним. Тому й дивним видається уявлення про щастя селян з казки О. Стороженка «Скарб». Вони вважали щасливою людину, яка все своє життя лежала на печі, відкривала рота, щоб лише попоїсти. Хибну думку породила заздрість, а вона, як відомо, присипляє здоровий глузд. Я вважаю, що не можна вважати щасливим того, хто залежить від випадкового щастя. Така залежність, мабуть, була і в Павлуся.
А якби він не знайшов дружини, яка б не тільки кохана його, а й була йому матір’ю, якби золоті монети не сипалися на нього просто і неба, якби… Тоді Павлуся навряд чи вважали б щасливим, яким він, власне, і не був. Уявіть собі, що у вас немає друзів, з якими можна було б безтурботно повторити; вам навіть нічого згадати, бо ви не висовували носа далі своєї хатини, відчуття кохання до вас теж ніколи не прийде, бо для того, щоб щось отримати, — треба щось віддати. А що віддав головний герой твору, за що йому таке щастя? Оже, Павлуша цінував, що має, і тому фортуна була уважною до нього? Є люди, які працюють ледь не цілодобово, недосипають і недоїдають, але вважають себе щасливими, тому що Бог подарував їм кусень хліба. Хлопець дивується, чому його дівчина зраділа оберемку волошок.
«Це ж не троянди», — подумає ній. А дівчина закохана, бажана, тому й щаслива.Так що ж може зробити нас щасливими? У багатьох в уяві виникають різні рази: гроші, дружина-красуня, прибуткова робота, кар’єра, чарівні дітки-янголятка… Лише потім ми згадуємо про моральні цінності, про радість, турботу, любов… Про всі ті речі, що запалюють вогник в наших очах, дарують спокій люблячому серцю.
Безумовно, щастя вимірюється не в доларах, а в моментах, коли на душі так добре, що виростають крила. Ми самі є його творцями. Тому, якщо хочеш бути щасливим — будь!