Приступаючи до детального зображення пекла, Котляревский значно відкидається від язичеського подання про нього. Він малює пекло таким, котрим його можна побачити на фресках християнських соборів: на них грішники караються за конкретні людські пороки. Письменник намагається викрити їх як можна ширше. Іноді ми навіть забуваємо, що перед нами картина пекла, тому що кожний рядок поеми – це замальовка з реального буття, пороки якого в гостро сатиричній формі викривав автор. Він замальовує всі сфери людського життя: тут каралися грішники за політичні провини («що людям пільги не давали» , попи – «знали церков що одну») , економічні злочини («торговки» , шмаровози, ті, хто «поганий продавали товар») , соціальні правопорушення («всі гайдамаки, всі злодії», «які по правді не судили» , «себе що самі вбивали») , за моральні недоліки (брехуни, «обманювали що дівок» , «паливоди й волоцюги» , «що продають себе на час») , за відступництво від духовних норм («усе ворожки, чарівники» , «що знали весь святий закон» , а «як же були на самоті, то молитовники ховали») . Дістається в пеклі й батькам, «яких синів не вчили» , і мудрецям, які не знали, «звідки узявся мир?» , і лікареві, що «чванився, як людей морив» . Всіх «оселив» у пекло И. Котляревский: богатих і бідних, старих і молодих, чоловіків і жінок, тому що гріхи можуть заволодіти будь-якою душею – і тоді людин стає кандидатом вад.
Захар Беркут - це був сивий, 90-літній старець, найстаріший у тухольській громаді… Високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя .Він був іще сильний, але вже не працював коло поля, не ловив звірів у лісі,– та проте працювати він не переставав. Сад, пасіка й луки – це була його робота.Тільки настане весна Захар Беркут уже працює в саду.Деякі громадяни захоплювалися його роботою, а він радо навчав кождого. Пасіка його була в лісі, і кожного дня Захар Беркут ходив туди, хоч дорога була досить далека. А найбільше Захара Беркута уважали тухольці за його ліки...
«Життя лиш доти має вартість, - говорив він часто, - доки чоловік може помагати іншим...» Ті слова – то була провідна, золота нитка в житті Захара Беркута.
Захара Беркута знали люди на кільканадцять миль довкола. Він за молодших часів часто ходив по громадах..., старався пізнати добре їх потреби й людей і всюди ради та намови його змагали до одного: до скріплення дружніх, товариських і братських зв`язків між людьми...
Приступаючи до детального зображення пекла, Котляревский значно відкидається від язичеського подання про нього. Він малює пекло таким, котрим його можна побачити на фресках християнських соборів: на них грішники караються за конкретні людські пороки. Письменник намагається викрити їх як можна ширше. Іноді ми навіть забуваємо, що перед нами картина пекла, тому що кожний рядок поеми – це замальовка з реального буття, пороки якого в гостро сатиричній формі викривав автор. Він замальовує всі сфери людського життя: тут каралися грішники за політичні провини («що людям пільги не давали» , попи – «знали церков що одну») , економічні злочини («торговки» , шмаровози, ті, хто «поганий продавали товар») , соціальні правопорушення («всі гайдамаки, всі злодії», «які по правді не судили» , «себе що самі вбивали») , за моральні недоліки (брехуни, «обманювали що дівок» , «паливоди й волоцюги» , «що продають себе на час») , за відступництво від духовних норм («усе ворожки, чарівники» , «що знали весь святий закон» , а «як же були на самоті, то молитовники ховали») . Дістається в пеклі й батькам, «яких синів не вчили» , і мудрецям, які не знали, «звідки узявся мир?» , і лікареві, що «чванився, як людей морив» . Всіх «оселив» у пекло И. Котляревский: богатих і бідних, старих і молодих, чоловіків і жінок, тому що гріхи можуть заволодіти будь-якою душею – і тоді людин стає кандидатом вад.
Переказ
Захар Беркут - це був сивий, 90-літній старець, найстаріший у тухольській громаді… Високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя .Він був іще сильний, але вже не працював коло поля, не ловив звірів у лісі,– та проте працювати він не переставав. Сад, пасіка й луки – це була його робота.Тільки настане весна Захар Беркут уже працює в саду.Деякі громадяни захоплювалися його роботою, а він радо навчав кождого. Пасіка його була в лісі, і кожного дня Захар Беркут ходив туди, хоч дорога була досить далека. А найбільше Захара Беркута уважали тухольці за його ліки...
«Життя лиш доти має вартість, - говорив він часто, - доки чоловік може помагати іншим...» Ті слова – то була провідна, золота нитка в житті Захара Беркута.
Захара Беркута знали люди на кільканадцять миль довкола. Він за молодших часів часто ходив по громадах..., старався пізнати добре їх потреби й людей і всюди ради та намови його змагали до одного: до скріплення дружніх, товариських і братських зв`язків між людьми...