Написати твір Не бував ти у наших краях! У формі листа до ровесника,який живе в іншому регіоні України або за її межами​

Мені здається, що старий кайдаш не досить уваги приділяв вихованню своїх синів. «він був добрий стельмах, заробляв добрі гроші, але ніяк не міг удержати їх у руках. гроші втікали до шинкаря. панщина поклала на кайдашеві свій відбиток». чимало настраждавшись, наробившись за свій вік так, що «аж шкура болить», кайдаш намагається знайти забуття в чарці. потоваришувавши з оковитою, він втрачає повагу старшого сина карпа. я думаю, що карпо, старший син кайдаша, з дитинства був грубуватим, ріс черствим, бездушним. ці риси поступово тільки набирали обертів. він був першою дитиною, мабуть, його більше пестили, пробачали грубість. коли парубкував, то теж був мовчазний, гордовитий, ніколи навіть не сміявся. «його насуплене, жовтувате лице не розвиднювалось навіть тоді, як губи осміхались». після одруження та народження сина карпо ніби виріс у власних очах, відчув себе справжнім хазяїном. починає поводити себе ще більш егоїстично. він ніколи не був покірним, не змовчував батькам, під час сварки через мотовило вперше підняв на старого кайдаша руку. про його жорстокість та черствість знало все село. я погоджуюсь із тим, що батьки належним чином не займалися його вихованням, тому й мають такий результат. я не згоден із думкою, що кайдаш не займався вихованням дітей, тому що він був богомольна людина, а значить цінував свою сім’ю й доклав усіх зусиль для виховання хлопців. на мій погляд, стара кайдашиха не знаходить спільної мови зі старшим сином та невісткою, тому що на неї панщина наклала свій відбиток. замолоду вона довго служила в панів і «набралася од їх трохи панства», «до природної звичайності української селянки пристало щось вже дуже солодке, аж нудне», зовнішня пиха, облесливість у розмові. я не згоден із думкою, що у сварках винні батьки. розпалюванню ворожнечі сприяли й невістки, особливо мотря. у неї надто дріб’язкова натура. вона ладна лаятися за яйця, курей, кухоль, а наслідки всього цього жахливі — порушення етичних норм, народної моралі, бо син здіймає руку на батька, мотря вибиває кайдашисі око, карпо женеться з дрючком за матір’ю, заганяє в ставок і ладен вдарити, та зупиняється, бо «не так шкода, матері, як чобіт». джерело:   довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua

Тема: роздуми ліричного героя про те, що людське життя для історії — це тільки мить, для людини — піт праці і кров боротьби, це радощі й страждання ,і про них навряд чи напишуть майбутні історики ідея: засудження тих істориків, які забувають уроки життя, кому на відстані все здається простим, зрозумілим, і тому їм легко писати «рядки холодних слів» про часи громадянської війни; возвеличення подвигу тих, хто скроплював землю своєю кров’ю, віддавав душу боротьбі за волю і справедливість. основна думка: людське життя - це живий біль, жива рана, і не треба її ятрити порожніми фразами. мабуть, тільки письменникові під силу передати людські почування, історію «підтятої» людської душі. жанр: громадянська лірика римування: перехресне віршований розмір: ямб художні особливості твору: метафори - росила землю кров, мовчи, душе епітети - рядки холодних слів, золоті далекі будні, серед родючих вільних нив, душе підтята, дідок нудний риторичні окличні речення- наш біль — рядки холодних слів! о, золоті далекі будні серед родючих вільних нив! забудь про ті натхненні свята. що в них росила землю кров! мовчи, мовчи, душе підтята, — агов! о, тихше! - біль не вщух! риторичні звертання о, золоті далекі будні серед родючих вільних нив! мовчи, мовчи, душе підтята, інверсія – душе підтята, дідок нудний, історики майбутні, людське життя для історії — це тільки мить. а для людини — піт праці і кров боротьби, це радощі й страждання. про них навряд чи напишуть майбутні історики. можливо, узагальнять словами «війна» , «робітничий рух» . для ліричного ж героя поезії — це живий біль, жива рана, і не треба її ятрити порожніми фразами. мабуть, тільки письменникові під силу передати людські почування, історію «підтятої» людської душі. на відстані все здається більш простим, зрозумілим. тому легко буде майбутнім історикам писати «рядки холодних слів» про часи громадянської війни. але для тих, хто скроплював землю своєю кров’ю, віддавав душу боротьбі, — це було життя, сповнене жаху й болю. автор хоче, щоб нащадки, які будуть жити «серед родючих вільних нив» , не забували цього.