Справжня людина, на мою думку, живе заради інших. Справжньою можна назвати чесну і справедливу людину. В усі часи справжніми людьми вважалися патріоти, що віддавали життя на захист рідного краю від загарбників, крім того, справжня людина це ще й гарний робітник, який робить свою справу, не дивлячись ні на труднощі, ні на погане здоров’я. Справжня людина це людина чуйна і обачна, яка вміє творити добро і в усьому бачить тільки прекрасне. Це людина, яка робить користь не тільки собі, але й оточуючим. Вона творить добро і несе радість іншим. Справжня людина завжди готова прийти на до
У вірші “Доля” Т. Шевченко звертається до своєї долі, як до друга. Він вдячний їй, що повела в науку, що виховала його чесним та справедливим. І він гордий, що може сказати про себе — у нього немає “зерна неправди за собою”. І цей шлях — шлях до слави, до розуміння є в цьому світі й свого призначення. У вірші ми бачимо ліричного героя, який уже психологічно піднісся над лихом і скорботами недавніх літ, маючи змогу вивести з усього пережитого зважений етичний підсумок. Суворі випроби життя не тільки не зламали, а й загартували його, зміцнили певність своєї моральної правоти, і тому він зі спокійною гідністю оглядає пройдений шлях: “Ми просто йшли; у нас нема / Зерна неправди за собою”. По-іншому дивиться він тепер і на власну нелегку долю, відкриваючи в ній не лише недобру сторонню силу, а, зрештою, оскільки вона визначена вірністю поета своїм переконанням і, отже, в певному розумінні обрана добровільно, — і гідного, “нелукавого” друга й товариша в житті. В етичному комплексі Шевченка це — одне з остаточних, найбільш містких і вагомих ідейних формулювань. В об’єктно-суб’єктному плані вірш являє собою звернений до уособленої долі монолог ліричного героя.
Справжня людина, на мою думку, живе заради інших. Справжньою можна назвати чесну і справедливу людину. В усі часи справжніми людьми вважалися патріоти, що віддавали життя на захист рідного краю від загарбників, крім того, справжня людина це ще й гарний робітник, який робить свою справу, не дивлячись ні на труднощі, ні на погане здоров’я. Справжня людина це людина чуйна і обачна, яка вміє творити добро і в усьому бачить тільки прекрасне. Це людина, яка робить користь не тільки собі, але й оточуючим. Вона творить добро і несе радість іншим. Справжня людина завжди готова прийти на до
У вірші “Доля” Т. Шевченко звертається до своєї долі, як до друга. Він вдячний їй, що повела в науку, що виховала його чесним та справедливим. І він гордий, що може сказати про себе — у нього немає “зерна неправди за собою”. І цей шлях — шлях до слави, до розуміння є в цьому світі й свого призначення. У вірші ми бачимо ліричного героя, який уже психологічно піднісся над лихом і скорботами недавніх літ, маючи змогу вивести з усього пережитого зважений етичний підсумок. Суворі випроби життя не тільки не зламали, а й загартували його, зміцнили певність своєї моральної правоти, і тому він зі спокійною гідністю оглядає пройдений шлях: “Ми просто йшли; у нас нема / Зерна неправди за собою”. По-іншому дивиться він тепер і на власну нелегку долю, відкриваючи в ній не лише недобру сторонню силу, а, зрештою, оскільки вона визначена вірністю поета своїм переконанням і, отже, в певному розумінні обрана добровільно, — і гідного, “нелукавого” друга й товариша в житті. В етичному комплексі Шевченка це — одне з остаточних, найбільш містких і вагомих ідейних формулювань. В об’єктно-суб’єктному плані вірш являє собою звернений до уособленої долі монолог ліричного героя.