У героїчній поемі «Слово про похід Ігорів» зображено події в період сварок між князівствами Русі, описано бойові походи. Ці походи князів були як переможні, так такі, що принесли «…стогін великий», коли «розтялися тяжкі прокльони по Землі Руській». Але незважаючи на опис суму, тривоги, плачу в поемі, яким же світлим промінчиком ній виглядає образ Ярославни ! Ярославна – дружина Ігоря, який відправився в похід проти половців, але не здобув ні слави, ні перемоги, лиш загубив своє військо і потрапив у полон. Образ Ярославни сповнений тонкого ліризму, душевності, теплоти. Вона як «чайка-жалібниця стогне», тужить за коханим чоловіком. Ладна за ним полетіти «зозулею по Дунаю», щоб умочити «бобровий рукав у Каялі-ріці», обмити «князеві криваві рани». Тужить Ярославна не лише тому, що її чоловік потрапив у полон, але й оплакує загиблих руських воїнів. У своєму безсиллі просить вона до у сил природи: вітру, сонця, Дніпра. Дорікає вітрові за те, що несе він « ворожі стріли на крилах своїх легких" проти руських воїнів, за те, що розвіяв він її радість «…по ковилі срібній ». Просить у Дніпра: «Принеси ж ти, господарю, до мене мого милого». Звинувачує сонце в тому, що воно «простерло гаряче своє проміння на воїнів», «Спрагою їм луки посушило, Тугою сагайдаки склепило». І до сьогодні образ Ярославни – один із найяскравіших жіночих образів в літературі, який вже давно став символом патріотизму, внутрішньої краси, вірності і кохання.
Відповідь:
У героїчній поемі «Слово про похід Ігорів» зображено події в період сварок між князівствами Русі, описано бойові походи. Ці походи князів були як переможні, так такі, що принесли «…стогін великий», коли «розтялися тяжкі прокльони по Землі Руській». Але незважаючи на опис суму, тривоги, плачу в поемі, яким же світлим промінчиком ній виглядає образ Ярославни ! Ярославна – дружина Ігоря, який відправився в похід проти половців, але не здобув ні слави, ні перемоги, лиш загубив своє військо і потрапив у полон. Образ Ярославни сповнений тонкого ліризму, душевності, теплоти. Вона як «чайка-жалібниця стогне», тужить за коханим чоловіком. Ладна за ним полетіти «зозулею по Дунаю», щоб умочити «бобровий рукав у Каялі-ріці», обмити «князеві криваві рани». Тужить Ярославна не лише тому, що її чоловік потрапив у полон, але й оплакує загиблих руських воїнів. У своєму безсиллі просить вона до у сил природи: вітру, сонця, Дніпра. Дорікає вітрові за те, що несе він « ворожі стріли на крилах своїх легких" проти руських воїнів, за те, що розвіяв він її радість «…по ковилі срібній ». Просить у Дніпра: «Принеси ж ти, господарю, до мене мого милого». Звинувачує сонце в тому, що воно «простерло гаряче своє проміння на воїнів», «Спрагою їм луки посушило, Тугою сагайдаки склепило». І до сьогодні образ Ярославни – один із найяскравіших жіночих образів в літературі, який вже давно став символом патріотизму, внутрішньої краси, вірності і кохання.
Пояснення: