Эней детина был проворный И парень - хоть куда казак. На дело злой, в беде упорный, Отчаяннейший из гуляк. Когда спалили греки Трою, Сровняв ее навек с землею, Эней, не тратя лишних слов, Собрал оставшихся троянцев, Отпетых смуглых оборванцев, Котомку взял и был таков.
Эней, наш великий пан И славный троянский князь, Шнырял по морю, как цыган, К тебе, — о царь! — прислал нас теперь. Просим, пан Латин! наши головы и отныне Позволь жить в твоем краю, Хоть за деньги, хоть даром. Уж мы, поверь, достаточно оценим Благодеяние твое. О царь! Будь нашим меценатом И ласку твою окажи. Энею названым братом Стань, наилучший! Не откажи! Эней, предводитель наш удалый, Красивый и проворный малый, Увидишь самолично! А прежде чем распить по чарке, Вели принять подарки, От сердца присланные вам.
Ще від рідної матері андрій малишко навчився добре розуміти українську пісню і полюбив її усім серцем. саме в рідній домівці, у річищі рідного материнського духу він осягнув найцінніші людські поняття, поняття добра і зла, краси і незугарності, правди і кривди – нерозчинну і незрадливу народну спадщину. саме з рідної домівки починаються витоки творчої спіралі, яка повертається усе життя і під кінець перетворюється у найважливішу думку видатного поета – думку про рідний дім одного з самих народних літераторів середини минулого століття андрія малишка.крім спогадів про рідний дім а. малишко у своїх поезіях постійно звертається до одвічного питання людства про призначення людини у цьому світі. це питання поет намагається розкрити, йдучи від засвоєння глибинної народної етики и використовуючи моральні надбання українського народу як життєтворчу силу для своєї діяльності. він постійно і послідовно прагне впровадити цю силу у реальне життя сучасників, намагається утвердити найбільш вірну шкалу морального відліку, відправною крапкою якого є рідний дім. дзеркалом суджень про світ і особистість для а. малишко стає гармонічне поєднання народної моралі і суспільної реальності. ключем до розуміння творчості поета є духовні цінності українського народу, поважливе ставлення до яких було прищеплено йому ще з дитинства казками з материнських вуст і її ласкою, батьківською наукою, вітром і небом придніпров’я. усі поезії а. малишка початкового періоду його творчості наскрізь пронизані людини з активною життєвою позицією, натхненною минулих поколінь співвітчизників. в той час це цілком відповідало народному духові, щирому пориву до будівництва нового життя і тогочасній ідеї керівництва країни про самозречення від особистості заради світлого майбутнього, яке дозволяло «вождю усіх народів» робити з тією особистістю усе, що заманеться. але а. малишко вдавалося у своїх творах не стільки показувати героїку перших п’ятирічок, скільки вичитувати гуманність вікових надбань та моральні заповіти свого народу. в алегоричних образах поет показує людину, яка понад усе любить свою землю, свою родину, свій дім.
И парень - хоть куда казак.
На дело злой, в беде упорный,
Отчаяннейший из гуляк.
Когда спалили греки Трою,
Сровняв ее навек с землею,
Эней, не тратя лишних слов,
Собрал оставшихся троянцев,
Отпетых смуглых оборванцев,
Котомку взял и был таков.
Эней, наш великий пан
И славный троянский князь,
Шнырял по морю, как цыган,
К тебе, — о царь! — прислал нас теперь.
Просим, пан Латин!
наши головы и отныне
Позволь жить в твоем краю,
Хоть за деньги, хоть даром.
Уж мы, поверь, достаточно оценим
Благодеяние твое.
О царь! Будь нашим меценатом
И ласку твою окажи.
Энею названым братом
Стань, наилучший! Не откажи!
Эней, предводитель наш удалый,
Красивый и проворный малый,
Увидишь самолично!
А прежде чем распить по чарке,
Вели принять подарки,
От сердца присланные вам.