Я хочу щоб ставилися до нього з повагою, тому що Тарас Шевченко був дуже славетною людиною, хоч й мав важке життя. Ще з дитинства Тарасу почав терпіти фізичні та моральні перешкоди. Спочатку померла його мати, а тато знайшов собі жінку, щоб вона допомагала йому з дітьми. Але малий Тарас все одно доглядався старшою сестрою Катериною. А коли помeр батько, мачуха вигнала його з батьківської оселі до киріловського дяка. Але щоб якось себе відволікти, він писав вірші та малював. Йому ця справа подобалась тому він і став славетним письменником.
Тарас написав дуже багато віршів, і зробив збірку під назвою Кобзар, яка відома по всьому світу та перекладена більше десятьма мовами.
Життя Тараса Шевченка — це подвиг, перед яким я схиляюсь
Твори геніальних поетів ніколи не бувають прочитані до кінця. Що більше пізнаєш справжнього Шевченка, то більше в його творах знаходиш незвіданого. Його феномен залишається до кінця не пізнаним. А чари його слова, мені здається, не будуть розгадані ніколи. Такою самою мірою, як і загадка його генія, хвилює нас його життєвий шлях. Схиляєшся перед силою його духу, характеру.
Трагічною була його доля. Сирітство, поневіряння в наймах, жодної рідної душі поруч. І це в період життя, який вважають найсвітлішим, найщасливішим. Одна-однісінька за все життя усмішка долі — звільнення від кріпацтва. Яким треба було бути сильним і цілеспрямованим, щоб за кілька років надолужити те, що набувається десятиріччями: здобути освіту, оволодіти майстерністю художника, а потім шляхом самоосвіти стати одним з найосвіченіших людей свого часу. Він вільно володів французькою і російською мовами. Його знання з історії, українського фольклору, літератури, української мови по-справжньому енциклопедичні. Справжній подвиг Шевченка я вбачаю в тому, що він став основоположником української літератури, національної мови.
Та життя готувало йому все нові й нові випробування. Десять років заслання. Його переслідували, кинули в нелюдські умови. Тяжко хворий, він мусив витримувати муштру солдатчини, йому забороняли писати, читати, малювати. Та зламати його героїчний дух не вдалось: "Караюсь, мучусь, але... не каюсь!".
Як часто люди сьогодні в сірій тяжкій буденщині повсякденного життя відступаються від високих ідеалів, черствіють, байдужіють, думають тільки про власний достаток. Чи ж не подвижницьким є життя Шевченка, який найменше думав про себе? Він завжди турбувався про народ, долю України. Власна доля? Що вона порівняно з долею рідної Вітчизни?
Я хочу щоб ставилися до нього з повагою, тому що Тарас Шевченко був дуже славетною людиною, хоч й мав важке життя. Ще з дитинства Тарасу почав терпіти фізичні та моральні перешкоди. Спочатку померла його мати, а тато знайшов собі жінку, щоб вона допомагала йому з дітьми. Але малий Тарас все одно доглядався старшою сестрою Катериною. А коли помeр батько, мачуха вигнала його з батьківської оселі до киріловського дяка. Але щоб якось себе відволікти, він писав вірші та малював. Йому ця справа подобалась тому він і став славетним письменником.
Тарас написав дуже багато віршів, і зробив збірку під назвою Кобзар, яка відома по всьому світу та перекладена більше десятьма мовами.
Таких людей повинен пам‘ятати та шанувати світ
Життя Тараса Шевченка — це подвиг, перед яким я схиляюсь
Твори геніальних поетів ніколи не бувають прочитані до кінця. Що більше пізнаєш справжнього Шевченка, то більше в його творах знаходиш незвіданого. Його феномен залишається до кінця не пізнаним. А чари його слова, мені здається, не будуть розгадані ніколи. Такою самою мірою, як і загадка його генія, хвилює нас його життєвий шлях. Схиляєшся перед силою його духу, характеру.
Трагічною була його доля. Сирітство, поневіряння в наймах, жодної рідної душі поруч. І це в період життя, який вважають найсвітлішим, найщасливішим. Одна-однісінька за все життя усмішка долі — звільнення від кріпацтва. Яким треба було бути сильним і цілеспрямованим, щоб за кілька років надолужити те, що набувається десятиріччями: здобути освіту, оволодіти майстерністю художника, а потім шляхом самоосвіти стати одним з найосвіченіших людей свого часу. Він вільно володів французькою і російською мовами. Його знання з історії, українського фольклору, літератури, української мови по-справжньому енциклопедичні. Справжній подвиг Шевченка я вбачаю в тому, що він став основоположником української літератури, національної мови.
Та життя готувало йому все нові й нові випробування. Десять років заслання. Його переслідували, кинули в нелюдські умови. Тяжко хворий, він мусив витримувати муштру солдатчини, йому забороняли писати, читати, малювати. Та зламати його героїчний дух не вдалось: "Караюсь, мучусь, але... не каюсь!".
Як часто люди сьогодні в сірій тяжкій буденщині повсякденного життя відступаються від високих ідеалів, черствіють, байдужіють, думають тільки про власний достаток. Чи ж не подвижницьким є життя Шевченка, який найменше думав про себе? Він завжди турбувався про народ, долю України. Власна доля? Що вона порівняно з долею рідної Вітчизни?