Роль поета і поезії в житті і суспільстві (за творчістю Лесі Українки)
Шкільний твір
Чи може суспільство жити без письменників, без поетів?
Раніше я над цим не задумувався, але, познайомившись із творчістю Лесі Українки, я зрозумів, що ні!
Без її слова, без слова геніальної поетеси, без слова найосвіченішої жінки свого часу, без слова такої сильної духом людини не могло жити людство, не міг жити український народ із його мріями і сподіваннями на краще.
Отже, роль поета і поезії в суспільстві величезна.
Леся Українка, яка почала свою творчість з ліричних творів, овіяних Ніжністю, смутком, романтикою, стала поетом —трибуном. Вона в своє слово вкладала стільки сили, стільки енергії, волі, духу, рішучості, шо це не кожному під силу.
Розділяючи долю свого народу, поетеса пише у вірші "Під час облоги міста":
Поет не боїться від ворога смерті,
Бо вільная пісня не може умерти...
Так, Леся Українка не боялася смерті, вона вміла любити і жити, її героїня вірша "Товаришці на спомин" сповнена (як і сама поетеса) беззавітної любові до батьківщини, до свого народу і жагучої ненависті до ворогів рідної землі:
Що ж тільки той ненависті не знає,
Хто цілий вік нікого не любив.
Любов до свого народу, до Вітчизни навчила Лесю Українку, як її героїню, ненавидіти ворогів, і вона звертається до свого слова як до зброї.
І без слова поетеса не може жити. Про це вона пише у вірші "Як я люблю оці години праці..." Безсонні ночі, народження думок втілюються в полум'яні, захоплюючі слова:
І любо так, і серце щастям б'ється,
Думки цвітуть, як золоті квітки.
Поетеса і дня не може жити без музи. А тогочасне суспільство не могло обійтись без поетеси, без її заклику, без її поезії, сповненої любові до батьківщини.
Леся Українка! Як багато містить у собі цей псевдонім. Україна, український народ — це такі вагомі слова для поетеси. І відданість їм вона сама доводила своїм життям і словом.
І тому й сьогодні "голос" Лесі Українки пробуджує в людей національну свідомість, гідність, віру в краще майбутнє.
І де ж сьогодні ті поети і письменники, яких би можна назвати "золоті поети України", без яких би суспільство не могло жити?
Якось (це було років два-три тому) я просто сиділа, гортала сторінки хрестоматії і, зупинившись навмання на одній сторінці, почала читати просто з твору. То була повість «Кайдашева сім'я», і тоді вона видалась мені неймовірно смішною, кумедною. Я читала і не могла відірватись... Пройшли роки. Я подорослішала, стала розумнішою, стала серйозніше сприймати речі, які раніше видавались такими смішними. І лише тепер, читаючи цю повість у десятому класі, почала замислюватись над тим, чи всі ці сварки, що кожен день отруюють життя і батьків, і їхніх синів і невісток відповідають нормальній психології людини? Нечуй-Левицький казав, що про народ треба писати без будь-яких прикрас, і ми можемо не сумніватися в ре¬алістичності повісті; та часом думається: чи може таке бути, щоб людина людині навмисно виколола око або підняла руку на батька через якусь побутову сварку? А особливо в ті часи. Ті часи... Так, але ж саме час є одним з найважливіших чинників впливу на життя людини, її вчинки. А як пам'ятаємо, події у повісті відбуваються в пореформеному селі, коли так всім захотілося земельки і кожен ладен був зі шкіри лізти, аби тільки відстояти свої права на власність. І це, безперечно, сприяло насамперед духовному роз'єднанню людей, деградації людської душі. Хоч, можливо, і спонукала їх до того постійна залежність від матеріальних нестатків. Узяти хоча б Лавріна й Малашку. Веселий, жартівливий хлопець, небайдужий до всього прекрасного, і добра, лагідна, співуча дівчина. Вони — ідеальна пара. Та, на жаль, «капіталістична» дійсність і необхідність пристосовуватись до звичного життя руйнують усі їхні добрі задатки. Мелашка стає все більш схожою на Кайдашиху, та і всі ті безперервні колотнечі змінили й Лавріна не на краще. Що вже казати про сварливу Кайдашиху, яка й так мала недобрий характер. Вона стає ще злішою і егоїстичнішою. Час нещадний, він ламає таких слабкодухих, як Омелько Кайдаш, та й ті ж Мотря і Карпо стають прикладом змізерніння людської душі. Усе, що вони здатні відчути, — ненависть, жорстокість і злість. Сварливі і обмежені люди. Так, людина не владна над часом, він сам диктує свої вади. Та зупиніться на мить і задумайтесь над тим, що є для людини сім'я. Сім'я — це чи не найдорожче з усього, що має людина. Тож чи варто жертвувати нею? Так і хочеться сказати: «Зупиніться, подивіться навколо, ви стоїте над прірвою, ваше життя ламається, летить під укіс. Зупиніться, поки не пізно!».
Роль поета і поезії в житті і суспільстві (за творчістю Лесі Українки)
Шкільний твір
Чи може суспільство жити без письменників, без поетів?
Раніше я над цим не задумувався, але, познайомившись із творчістю Лесі Українки, я зрозумів, що ні!
Без її слова, без слова геніальної поетеси, без слова найосвіченішої жінки свого часу, без слова такої сильної духом людини не могло жити людство, не міг жити український народ із його мріями і сподіваннями на краще.
Отже, роль поета і поезії в суспільстві величезна.
Леся Українка, яка почала свою творчість з ліричних творів, овіяних Ніжністю, смутком, романтикою, стала поетом —трибуном. Вона в своє слово вкладала стільки сили, стільки енергії, волі, духу, рішучості, шо це не кожному під силу.
Розділяючи долю свого народу, поетеса пише у вірші "Під час облоги міста":
Поет не боїться від ворога смерті,
Бо вільная пісня не може умерти...
Так, Леся Українка не боялася смерті, вона вміла любити і жити, її героїня вірша "Товаришці на спомин" сповнена (як і сама поетеса) беззавітної любові до батьківщини, до свого народу і жагучої ненависті до ворогів рідної землі:
Що ж тільки той ненависті не знає,
Хто цілий вік нікого не любив.
Любов до свого народу, до Вітчизни навчила Лесю Українку, як її героїню, ненавидіти ворогів, і вона звертається до свого слова як до зброї.
І без слова поетеса не може жити. Про це вона пише у вірші "Як я люблю оці години праці..." Безсонні ночі, народження думок втілюються в полум'яні, захоплюючі слова:
І любо так, і серце щастям б'ється,
Думки цвітуть, як золоті квітки.
Поетеса і дня не може жити без музи. А тогочасне суспільство не могло обійтись без поетеси, без її заклику, без її поезії, сповненої любові до батьківщини.
Леся Українка! Як багато містить у собі цей псевдонім. Україна, український народ — це такі вагомі слова для поетеси. І відданість їм вона сама доводила своїм життям і словом.
І тому й сьогодні "голос" Лесі Українки пробуджує в людей національну свідомість, гідність, віру в краще майбутнє.
І де ж сьогодні ті поети і письменники, яких би можна назвати "золоті поети України", без яких би суспільство не могло жити?
Объяснение:
Пройшли роки. Я подорослішала, стала розумнішою, стала серйозніше сприймати речі, які раніше видавались такими смішними. І лише тепер, читаючи цю повість у десятому класі, почала замислюватись над тим, чи всі ці сварки, що кожен день отруюють життя і батьків, і їхніх синів і невісток відповідають нормальній психології людини? Нечуй-Левицький казав, що про народ треба писати без будь-яких прикрас, і ми можемо не сумніватися в ре¬алістичності повісті; та часом думається: чи може таке бути, щоб людина людині навмисно виколола око або підняла руку на батька через якусь побутову сварку? А особливо в ті часи. Ті часи... Так, але ж саме час є одним з найважливіших чинників впливу на життя людини, її вчинки. А як пам'ятаємо, події у повісті відбуваються в пореформеному селі, коли так всім захотілося земельки і кожен ладен був зі шкіри лізти, аби тільки відстояти свої права на власність. І це, безперечно, сприяло насамперед духовному роз'єднанню людей, деградації людської душі. Хоч, можливо, і спонукала їх до того постійна залежність від матеріальних нестатків.
Узяти хоча б Лавріна й Малашку. Веселий, жартівливий хлопець, небайдужий до всього прекрасного, і добра, лагідна, співуча дівчина. Вони — ідеальна пара. Та, на жаль, «капіталістична» дійсність і необхідність пристосовуватись до звичного життя руйнують усі їхні добрі задатки. Мелашка стає все більш схожою на Кайдашиху, та і всі ті безперервні колотнечі змінили й Лавріна не на краще. Що вже казати про сварливу Кайдашиху, яка й так мала недобрий характер. Вона стає ще злішою і егоїстичнішою. Час нещадний, він ламає таких слабкодухих, як Омелько Кайдаш, та й ті ж Мотря і Карпо стають прикладом змізерніння людської душі. Усе, що вони здатні відчути, — ненависть, жорстокість і злість. Сварливі і обмежені люди.
Так, людина не владна над часом, він сам диктує свої вади. Та зупиніться на мить і задумайтесь над тим, що є для людини сім'я. Сім'я — це чи не найдорожче з усього, що має людина. Тож чи варто жертвувати нею? Так і хочеться сказати: «Зупиніться, подивіться навколо, ви стоїте над прірвою, ваше життя ламається, летить під укіс. Зупиніться, поки не пізно!».