нужно сделать характеристику Софийки,Вадима и Сашка з твору Марина Павленко Русалонька із 7-В, або Прокляття роду Кулаківських (желательно на Украинском) План-схема характеристики персонажа:

1. Ким є герой твору, його вік, сімейний стан.

2. Зовнішність образу.

3. Учинки, думки персонажа.

4. Риси вдачі.

5. Ставлення до нього інших героїв.

6. Розкриття характеру за до мови.

7. Ставлення автора до персонажа.

8. Ваше ставлення до цього персонажа.

кто

Павлусь — головний герой оповідання О. Стороженка. Його образ доводить нам, що сите життя і неробство не робить людину по-справжньому щасливою. Щастя не може бути в житті людини, яка живе лише для себе і не зігріває своїм душевним теплом інших, яка безглуздо і безцільно проживає свій вік. Павлусь, єдиний син у родині, ріс зманіженим, залюбленим матір’ю. Узимку й восени вона не випускала його з хати, шоб не замерз, навесні і влітку — шоб сонце не напекло голову. Бачачи, шо син нічого не вміє робити, батько журився: «Що з ним станеться, як ми помремо?» Мати мала рацію, коли говорила: «Як Бог милосердний пошле йому шастя, то без нас житиме ше лучче, як теперечки». Після смерті батьків за Павлусем наглядали наймит і наймичка. І хоча він уже й парубком став, а все чекав, коли хтось за нього зробить. «Павлусь за весь день і пари з рота не пустить; хоч би часом чого і схотів, вже не попросить: якось йому і слово важко вимовити». І на вечорниці йому йти не хотілося, і скарб шукати відмовився, бо звик лише їсти та спати. За це прозвали його Лежнем. Навіть грушу зірвати не міг: «Бісові груші, — пробубнить, — які спілі, і над самісінькою головою висять, і ні одна ж то не впаде у рот». А потрусити дерево — важко. У селі Павлуся вважали щасливим: нічого не робить, а все має. «Сказано: як кому Бог дасть шастя, то не треба йому й рідної матері, не треба і скарбу шукати, сам скарб його знайде». І хоча люди заздрили Павлусеві, жити так, як він, не хотіли. Думаю, шо шасливим не був і Павлусь. Цитатна характеристика Павлуся «Скарб» Стороженко · «Вже Павлусь був чималий пахолок, а вона (мати) ще возилася з ним. Як з маленькою дитинкою. Було власними руками годує, а він, телепень, тільки глита та, як той пуцьвірінок, знов рот роззявлює». · «Як кладе його спати, то сама і стеле, і роздягає, і хрестить, і ще й котка співає, неначе над годовничком». ·Опис Павлуся «…Його вигнало та розперло, такий став гладкий та опецькуватий! Пика широка та одутлувата, як у того салогуба, а руки білі та ніжні, як у панночки. …Зроду не то, щоб ціп або косу у руках подержав,— не взявся й за лопату, щоб одгребти сніг од порога, або за віник, щоб вимісти хату». · «Щастя, як горох з мішка, так і сиплеться на нашого Павлуся, і урожай у його луччий, як у других, і корів нема ялових…» · «… Павлусь за весь день і пари з рота не пустить; хоч би часом чого і схотів, вже не попросить: якось йому і слово важко вимовити. Тільки йому й роботи, що цілісінькій день їсть (а лопав здорово) та спить. …Поспить на перині, лізе на піч поспати ще у просі. Пообідає і знов куня…» · «Лучалось, наймит вернеться з поля і навідається до Павлуся, а тому й голову важко держати на плечах». · «Якби вечорниці збирались біля моєї хати, то, може б, і пішов». · «Се мій скарб, се мені Бог у вікно вкинув! А що?» · «Найшлась і дівчина, що, як той скарб, сама до його лицялась. Послав йому Господь і діточок покірних, працьовитих, не таких, як він пудофет…. І віку йому таки чимало протяг Господь: до білого волосся доспався. Спав, спав, аж поки навіки не заснув». План до характеристики образу Павлуся «Скарб» Стороженко 1) Павлусь — єдиний синок у заможніх батьків. 2) Зовнішність і портрет героя. 3) Автор про Павлуся. 4) Риси характеру Павлуся: а) ледачий; б) примхливий; в) байдужий; г) егоїстичний. 5) Інші риси Павлуся: а) любов смачно поїсти і поспати; б) відсутність друзів, постійна самотність; в) ставлення до батьків, наймитів, парубків, дружини, дітей. 6) Чи щасливий Павлусь? так

Джек Лондон не дає імені головному герою оповідання «Жага до життя». У цьому є велике значення: людина бореться за своє життя і для неї вже не важливо, ким вона була раніше, де жила, яке ім’я мала. Головний герой оповідання відстає від свого супутника який не став його чекати, покинув самого серед пустельної землі. Герой твору бачить, як віддаляється від нього одинока людська постать, а з нею віддаляється надія вижити.

Герой оповідання уже не має сил вполювати дичину, щоб підживити свіжим м’ясом свої сили. Він уже не розбирає дороги, не намагається обійти болітця і корчі, не звертає уваги на свій одяг і взуття. Єдине, що він чітко розбирає, — це напрямок руху. І він іде, вперто йде до далекої мети, до порятунку.

Поряд зі знеможеною людиною ледве тягнеться старий голодний вовк. Він уже не може наздогнати якусь дичину, але в нього ще вистачить сили, щоб перегризти горло знесиленому чоловікові. Між людиною і вовком відбувається поєдинок: обидва хочуть жити, а життя одному може дати смерть другого.

Джек Лондон згадує, що його герой віднайшов золоту жилу і розбагатів. Він ніс мішечки із золотом, але зараз це золото для нього тільки зайва вага. Воно не має ніякої цінності, адже йдеться про виживання. І чоловік кидає золото. Жага до наживи погнала його в цю льодяну пустелю. Але зараз виявилося, що багатство нічого не варте, коли втрачаєш життя. Сильна духом людина може все. І герой твору своєю боротьбою за життя доводить це.