Леся Українка - надзвичайна письменниця. Її творчий спадок складають твори, які дуже різняться між собою за формою, жанром і тематикою. Кожен читач знаходить в творчості Лесі щось своє, особисте. Для мене таким відкриттям стала драма-феєрія "Лісова пісня", яку я тепер можу назвати своїм улюбленим твором Лесі Українки. Як відомо, вона була написана за дуже малий проміжок часу, але виношувалася в душі письменниці надзвичайно довго. Це можна простежити по місткості кожної фрази, кожної деталі.
Загалом, "Лісова пісня" - драма, дуже насичена емоціями та яскравими образами. Немов живі, постають перед нами персонажі. І написані вони так проникливо, з такою невимовною любов'ю, до того глибоко, що захоплює дух.
Не можна не любити Лукаша, не дуже сильного духовно, але надзвичайно привабливого своєю відкритістю і наївністю, дядька Лева, який настільки довго прожив у лісі, що став уже частиною природи, жвавого, доброго та хороброго Перелесника, Мавку - саму природу, яка начебто "завжди була".
Їм протиставляються Потерчата, для яких людське життя за іграшку, "Той, що в скалі сидить" - невідворотна кара, підлючі лихі Злидні, та представники світу людей - Мати Лукашева, Килина.
Головною у драмі "Лісова пісня" мені здається думка, для Лесі дуже важлива. Коротко її можна було б виразити так: "Жити зараз, а не потім". Жити тим, що є, не відволікаючись на майбутнє чи минуле; жити почуттями, не загублюючи свою безсмертну душу на бездумне накопичення грошей та матеріальних благ; без оглядки на людський осуд та поговір робити те, що тобі подобається; не розгублюватись при невдачах, а знову й знову підійматись і оживати, оновлюючись раз за разом. Людське життя таке коротке, але більшість віддає перевагу витратити його марно; а вічні створіння, такі як Мавка, Русалка Польова і Перелесник, живуть тільки "зараз". Вони кохають безоглядно та без краю, і проти цього кохання нічого не має сили, доки в серці є "те, що не вмирає". Ненавидять вони також не оглядаючись на інших: "Ой, ті люди з-під стріх солом'яних! Я їх не зношу, я не терплю солом'яного духу! Я їх топлю, щоб вимити водою той дух ненáвидний. Залоскочу! ... ".
Драма "Лісова пісня" запам'яталася мені своєю яскравістю та глибинною добротою. Ці ідеї - що дерева живі, що душі вічні, що немає кінця життю ("Стане початком тоді мій кінець"), - дуже близькі мені. Я вважаю, що в цьому творі відбито цілий духовний світ. Було б дуже гарно, якби люди прислухались до порад персонажів - дійсно, безсмертної - Лесі Українки.
Мої роздуми над поемою «давня казка» головні герої поеми «давня казка» — поет та лицар бертольд. дія відбувається ніби поза часом, але ми підсвідомо вважаємо усе описане ситуацією, що мала місце у давнині: ще б пак, лицарі, прекрасна , військові походи… але занурюючись у сюжет, ми забуваємо про те, що описані події не втратили своєї актуальності і дотепер. авторка окреслює головний конфлікт поеми: це суперечності між поетом, який виступає ніби узагальненим образом поета як такого, співця краси природи, виразника народної думки, і лицарем бертольдом, який уособлює узагальнений тип правителя, ласого до грошей та статків, приземленого, амбіційного, несправедливого.дійшовши таких висновків з прочитаного, розкривши той прихований зміст, те широке узагальнення, на основі якого побудувала леся українка свою поему, ми розуміємо, що «давня казка» має місце і в xxi сторіччі… згадаймо часи срср (адже це було так зокрема репресії, яких зазнавали діячі культури та літератури, журналісти і вчені. хіба це не поети, ув’язнені злим лицарем? поет не боявся ув’язнення, адже знав, що його вільні думи-чарівниці , його нащадки та послідовники його магічному слову і далі поширюватись світом, нести не лише красу мистецтва, а й ідеї справедливості, рівності. так само й громадські діячі xx сторіччя не соромились та не боятись висловлювати свою думку, знаючи, що правда переможе; навіть якщо прийдеться віддати за неї життя, — їхня справа не марна.ми пам’ятаємо цей непростий період в нашій історії і шануємо людей, які показали себе сміливими борцями за свободу. але чи зникла ця проблема зараз? вже постала «правда нова», яку ніби пророкувала нам видатна поетеса? це непросте питання. адже в нашій країні немає утисків з боку влади щодо журналістів, письменників, поетів. кожен може вільно висловитись, навіть якщо його позиції не збігаються з чиєюсь думкою… це на поверхні, але мені здається, що проблеми все-таки залишились… кілька років тому в україні було проведене і отологічне опитування серед працівників змі, в якому спитали, чи впливає політика редакції на думки, висловлені в дописах журналістів. і близько сорока відсотків відповіли, що впливає… на мою думку, причиною цього є не тільки «неправильна» політика редакції, а й спосіб мислення людей: ще й досі, а не побоювання з приводу висловлення своїх думок, підсвідомо ще боїмось сказати бодай слово всупереч. я сподіваюсь, що з часом такий спосіб мислення, такий спосіб поведінки зміниться. та він і зараз змінюється, тож часи правди нової, мабуть, не за горами…нещодавно я дізнався, що за звичайними для нас речами (телебачення, радіо, газети) ховаються цілі наукові галузі: психологія, соціологія, правознавство досліджують феномени, пов’язані зі змі. кажуть, що журналісти не стільки відображують громадську думку, скільки творять її. і добре, якщо це поет з «давньоїказки», який закликає людей до боротьби за справедливість. але часто журнали та телебачення впливають на нас не зовсім позитивно. крім того, я також дізнавався про важливе поняття «інформаційної безпеки» та «інформаційного нападу» — коли відбувається спеціально зорганізований інформаційний вплив на глядачів… виходить, коли спала боротьба між «правителями» та «поетами», загострилась боротьба між самими «поетами»? всі ті процеси, що мають місце в річищі впливу змі на людей, приховане протистояння чи тиск політики на журналістику — дуже складні і ми не можемо зовні їх осягнути, а відтак не можемо й знайти шлях розв’язання багатьох проблем. але існують науковці: психологи, соціологи, правознавці та й просто і громадські діячі, які займаються і займатимуться цими проблемами. тож розраховуємо на їхню компетентність та на нашу власну обачливість і чесність перед собою. тоді, можливо, часи «нової правди» настануть дуже скоро.
Леся Українка - надзвичайна письменниця. Її творчий спадок складають твори, які дуже різняться між собою за формою, жанром і тематикою. Кожен читач знаходить в творчості Лесі щось своє, особисте. Для мене таким відкриттям стала драма-феєрія "Лісова пісня", яку я тепер можу назвати своїм улюбленим твором Лесі Українки. Як відомо, вона була написана за дуже малий проміжок часу, але виношувалася в душі письменниці надзвичайно довго. Це можна простежити по місткості кожної фрази, кожної деталі.
Загалом, "Лісова пісня" - драма, дуже насичена емоціями та яскравими образами. Немов живі, постають перед нами персонажі. І написані вони так проникливо, з такою невимовною любов'ю, до того глибоко, що захоплює дух.
Не можна не любити Лукаша, не дуже сильного духовно, але надзвичайно привабливого своєю відкритістю і наївністю, дядька Лева, який настільки довго прожив у лісі, що став уже частиною природи, жвавого, доброго та хороброго Перелесника, Мавку - саму природу, яка начебто "завжди була".
Їм протиставляються Потерчата, для яких людське життя за іграшку, "Той, що в скалі сидить" - невідворотна кара, підлючі лихі Злидні, та представники світу людей - Мати Лукашева, Килина.
Головною у драмі "Лісова пісня" мені здається думка, для Лесі дуже важлива. Коротко її можна було б виразити так: "Жити зараз, а не потім". Жити тим, що є, не відволікаючись на майбутнє чи минуле; жити почуттями, не загублюючи свою безсмертну душу на бездумне накопичення грошей та матеріальних благ; без оглядки на людський осуд та поговір робити те, що тобі подобається; не розгублюватись при невдачах, а знову й знову підійматись і оживати, оновлюючись раз за разом. Людське життя таке коротке, але більшість віддає перевагу витратити його марно; а вічні створіння, такі як Мавка, Русалка Польова і Перелесник, живуть тільки "зараз". Вони кохають безоглядно та без краю, і проти цього кохання нічого не має сили, доки в серці є "те, що не вмирає". Ненавидять вони також не оглядаючись на інших: "Ой, ті люди з-під стріх солом'яних! Я їх не зношу, я не терплю солом'яного духу! Я їх топлю, щоб вимити водою той дух ненáвидний. Залоскочу! ... ".
Драма "Лісова пісня" запам'яталася мені своєю яскравістю та глибинною добротою. Ці ідеї - що дерева живі, що душі вічні, що немає кінця життю ("Стане початком тоді мій кінець"), - дуже близькі мені. Я вважаю, що в цьому творі відбито цілий духовний світ. Було б дуже гарно, якби люди прислухались до порад персонажів - дійсно, безсмертної - Лесі Українки.