«Маруся» Григорій Квітка-Основ’яненко історія написання Джерела для написання повісті «Маруся» • Дійсність українського села ХVІІІ — початку ХІХ ст. • Народна творчість: українські балади, ліричні, весільні пісні, фольклорні мотиви (любові, розлуки, смерті закоханих). Від народної поезії — образність повісті, від казки й переказу — її розповідний стиль. • Герої твору «писані з натури без будь-якої прикраси і відтушовування». • Майстерність у виписуванні українських краєвидів у повісті. Історія створення повісті «Маруся» Повість надрукована повністю у 1834 році у книжці «Малоросійських повістей…». Вона стала першим і найпопулярнішим твором серед сентиментальних повістей Квітки. «Маруся» була написана як аргумент того, що українською мовою можна описати глибокий і складний світ людських почуттів і філософських переконань. Над текстом повісті письменник працював багато — як ні над одним зі своїх творів. Переробляв окремі місця, додавав чи змінював епізоди, портрети й пейзажі, шліфував мову. Дуже згодилися давні й нові записи прислів’їв, приказок, весільних пісень, похоронних голосінь. Надто хвилювався Григорій Федорович за долю своєї «Марусі», як її сприйме читач? Чи не знайдуться хулителі й недоброзичливці, які почнуть кепкування з нашої мови? Адже багато хто з «учених» та «освічених» вважав, що українською мовою крім лайки й жартів, нічого не можна створити. Та побоювання_автора були марні: повість справила велике враження на читача з народу і передової інтелігенції. Перекладена самим автором російською мовою і надрукована в журналі «Современник», вона і в Росії користувалася великою популярністю.
Зовеш і мелодійністю чаруєш.
Немов метелик, на вогонь лечу я
В гарячі і палкі обійми слова.
Від тебе вже не можу відірватись,-
Сильнішої від тебе не існує…
Моє ти серце, кров, яка вирує,
Аби клітинку кожну напувати.
Без слова неможливе існування.
Із перших днів буття явилось слово,
А з нього народилась рідна мова,
І це не просто засіб спілкування.
Вона - душа народу, чиста й мудра,
Жива як люди, що її створили,
Це пісня мами й перший крик дитини,
Історія, традиції, культура.
О мово, багатостраждальна мово!
Яких лихих годин ти зазнавала:
Твоїх співців у тюрмах катували,-
Народ, закоханий у рідне слово.
Немов весна, щораз встає в обнові
Квітує, і не вмре уже ніколи,
Не стихне, не зів'яне у покорі
Моя кохана материнська мова!
Не згасне хай повік вогонь любові,
І щастя, й гордості, що є ще люди
І той народ, що не посмів забути
Красу співучої своєї мови.