Василь Симоненко написав чудову віршовану казку «Цар Плаксій та Лоскотон». Вона цікава та легко читається. Два головні герої казки зовсім різні. Мені не подобається злий цар Плаксій, він несе темряву суму. Мене захоплює веселий Лоскотон, який приносить світло радості людям. Дядько Лоскотон має добре серце, він любить дітей, прагне робити тільки добрі діла, допомагає іншим. Терплячість допомагає переносити ув’язнення, а мужність та сміливість - перемогти всі безглузді заборони царя. Дорослі та діти люблять Лоскотона, бо він несе людям справедливість, радість і «приходив до усіх голосний та щирий сміх». Автор так описує його : «мав він вдачу теплу й щиру, ще й лукавинку в очах». Зовсім іншим ми бачимо Плаксія: «голова його – мов бочка, очі – ніби кавуни». Цар любить тільки владу, прагне, щоб слуги тяжко працювали на нього. Сльози лиються з його очей, тому він бажає іншим тільки суму. Народ не любить свого нелюдяного правителя, який є злий та розлючений на усіх. За спиною гвардії він був сміливий, а сам на сам – страшенний боягуз: «раптом цар упав на трон», коли побачив у палаці Лоскотона. Цар від лоскоту лопнув, втекли його сумні діти, тому закінчився сум в «красі-країні з дивним ім’ям Сльозолий. А дядько Лоскотон «живе й понині, дітям носить щирий сміх».
Двадцять пять років незалежності України, безумовно, вже мають позитивні наслідки у різних сферах нашого життя. Змінюється наша свідомість, набираючи рис високої духовності. Ми все частіше і сильніше відчуваємо себе українцями, з інтересом вивчаємо справжню історію, що тривалий час була закрита для народу, знайомимося зі своїми героями. Велику до у цьому нам надають героїчні думи та історичні пісні — живі свідки подій минулого. Саме з цих творів і постає історія України, історія безперервної боротьби за волю. Татарські ординці, турецькі яничари, литовські феодали, польські пани — всі вони зазіхали на українські землі, намагалися підкорити наш народ.
Одним із найулюбленіших народних героїв був і є Богдан Хмельницький, який прославився і в боях з турками, і в битвах з польською шляхтою. Його образ постає з найбільшої, мабуть, кількості пісень і дум. Що найбільше приваблювало в ньому? Безумовно, його військовий талант, рішучість і мужність, з якими він вів козаків на ворога. У пісні «Чи не той то хміль» Богдан нагадує казкового велетня, від одного помаху шаблі якого гине ціле військо.
Гей, поїхав Хмельницький і к Жовтому Броду, Гей, не один лях лежить головою в воду.
Перемога козаків під Жовтими Водами подається за до паралелізмів:
Гей, там поле, а на полі цвіти, — Не по однім ляху заплакали діти. Гей, там річка, через річку глиця, — Не по однім ляху зосталась вдовиця!
Хмельницький, безумовно, був головним організатором тієї перемоги. Це засвідчила й пісня «Не дивуйтеся, добрії люди». Приклад гетьмана надихає на подвиги й воїнів.
Од нас, козаків, од нас, юнаків, Ні один панок не вкрився.
У цій пісні згадується ще один герой — Максим Кривоніс, соратник Богдана, який не поступається йому в силі й спритності. Він рубає мечем голову з плечей, «решту топить водою». Під керівництвом умілих ватажків козаки «загнали панів аж за Віслу».
Богдан Хмельницький залишився у пам’яті народу ще й як мудрий діяч. У думі «Хмельницький і Барабаш» подається епізод, коли Хмельницькому довелося навіть піти на хитрощі, аби забрати у зрадника Барабаша королівські листи про пільги українським козакам, сам вчинок Богдана важко назвати чесним і благородним, але для народу головне те, що Хмельницький діє в його інтересах, до кінця відданий йому.
Двадцять пять років незалежності України, безумовно, вже мають позитивні наслідки у різних сферах нашого життя. Змінюється наша свідомість, набираючи рис високої духовності. Ми все частіше і сильніше відчуваємо себе українцями, з інтересом вивчаємо справжню історію, що тривалий час була закрита для народу, знайомимося зі своїми героями. Велику до у цьому нам надають героїчні думи та історичні пісні — живі свідки подій минулого. Саме з цих творів і постає історія України, історія безперервної боротьби за волю. Татарські ординці, турецькі яничари, литовські феодали, польські пани — всі вони зазіхали на українські землі, намагалися підкорити наш народ.
Одним із найулюбленіших народних героїв був і є Богдан Хмельницький, який прославився і в боях з турками, і в битвах з польською шляхтою. Його образ постає з найбільшої, мабуть, кількості пісень і дум. Що найбільше приваблювало в ньому? Безумовно, його військовий талант, рішучість і мужність, з якими він вів козаків на ворога. У пісні «Чи не той то хміль» Богдан нагадує казкового велетня, від одного помаху шаблі якого гине ціле військо.
Гей, поїхав Хмельницький і к Жовтому Броду,
Гей, не один лях лежить головою в воду.
Перемога козаків під Жовтими Водами подається за до паралелізмів:
Гей, там поле, а на полі цвіти, —
Не по однім ляху заплакали діти.
Гей, там річка, через річку глиця, —
Не по однім ляху зосталась вдовиця!
Хмельницький, безумовно, був головним організатором тієї перемоги. Це засвідчила й пісня «Не дивуйтеся, добрії люди». Приклад гетьмана надихає на подвиги й воїнів.
Од нас, козаків, од нас, юнаків,
Ні один панок не вкрився.
У цій пісні згадується ще один герой — Максим Кривоніс, соратник Богдана, який не поступається йому в силі й спритності. Він рубає мечем голову з плечей, «решту топить водою». Під керівництвом умілих ватажків козаки «загнали панів аж за Віслу».
Богдан Хмельницький залишився у пам’яті народу ще й як мудрий діяч. У думі «Хмельницький і Барабаш» подається епізод, коли Хмельницькому довелося навіть піти на хитрощі, аби забрати у зрадника Барабаша королівські листи про пільги українським козакам, сам вчинок Богдана важко назвати чесним і благородним, але для народу головне те, що Хмельницький діє в його інтересах, до кінця відданий йому.