Памятник Тарасу Шевченко (укр. Пам'ятник Тарасу Шевченку) — монумент, воздвигнутый в честь украинского поэта, прозаика, художника и этнографа Тараса Григорьевича Шевченко в Луганске.
Памятник Тарасу Шевченко на площади Героев ВОВ открыт 22 мая 1998 г., в дни Международного литературно-художественного праздника, названного именем поэта. Скульптурное изваяние Кобзаря было названо народным, ведь средства на его создание собирала вся страна, Всемирный фонд Т. Г. Шевченко, Всемирный конгресс украинцев[1][2].
Памятник создан народным художником Украины, лауреатом Государственной премии им. Т. Г. Шевченко, почетным гражданином Луганска И.Чумаком в соавторстве с архитекторами А.Довгополовым и В.Житомирским. Бронзовая скульптура отлита на Киевском художественно-промышленном комбинате. На мраморном пьедестале стоит 5,5-метровая скульптура Тараса Шевченко весом 5 т. По замыслу ваятеля, в Луганске увековечен 45-летний Шевченко[1].
Скульптура Т. Г. Шевченко в Луганском национальном университете
Левая рука прижата к сердцу, что, по мнению авторов монумента, символизирует переживания поэта «за Украину и свою судьбу»[2].
Помимо главного памятника, в рамках празднования 90-летия Луганского национального университета (ЛНУ) в 2011 году президент учебного заведения открыл памятник Тарасу Шевченко, имя которого институт носит с 26 апреля 1939 года[3]. Памятник изготовлен из белого итальянского мрамора и установлен в главном корпусе ЛНУ. Автор скульптуры — луганский скульптор Николай Шматько[3].
Казка про дітей які потрапили у космос на невідому планету.
Це був звичайний день літніх канікул. Ми з Юрком, Василем та Тарасом сиділи на каруселі і думали у що гратися, бо нам було нудно. Кожен хотів грати у своє, але нікому це не було цікаво. І тут підійшов він.Це був маленький чоловічок метра зростом. Він запропонував піти нам на чарівну планету. Ми були не проти.А що? Усе одно нічого робити. Чоловічок пішов,а ми за ним.І тут ми попали на чарівну планету.Тут ходили шоколадні діти і було море із солодощів. Ми так багато їли солодощів, що у нас розболівся живіт. І тут приходить чоловічок і каже що нам пора додому. Ми не хотіли,але прийшлось. Ми знову пішли за ним і потрапили додому. На цю планету ми ходили кожен день і були задоволені.
Памятник Тарасу Шевченко (укр. Пам'ятник Тарасу Шевченку) — монумент, воздвигнутый в честь украинского поэта, прозаика, художника и этнографа Тараса Григорьевича Шевченко в Луганске.
Памятник Тарасу Шевченко на площади Героев ВОВ открыт 22 мая 1998 г., в дни Международного литературно-художественного праздника, названного именем поэта. Скульптурное изваяние Кобзаря было названо народным, ведь средства на его создание собирала вся страна, Всемирный фонд Т. Г. Шевченко, Всемирный конгресс украинцев[1][2].
Памятник создан народным художником Украины, лауреатом Государственной премии им. Т. Г. Шевченко, почетным гражданином Луганска И.Чумаком в соавторстве с архитекторами А.Довгополовым и В.Житомирским. Бронзовая скульптура отлита на Киевском художественно-промышленном комбинате. На мраморном пьедестале стоит 5,5-метровая скульптура Тараса Шевченко весом 5 т. По замыслу ваятеля, в Луганске увековечен 45-летний Шевченко[1].
Скульптура Т. Г. Шевченко в Луганском национальном университете
Левая рука прижата к сердцу, что, по мнению авторов монумента, символизирует переживания поэта «за Украину и свою судьбу»[2].
Помимо главного памятника, в рамках празднования 90-летия Луганского национального университета (ЛНУ) в 2011 году президент учебного заведения открыл памятник Тарасу Шевченко, имя которого институт носит с 26 апреля 1939 года[3]. Памятник изготовлен из белого итальянского мрамора и установлен в главном корпусе ЛНУ. Автор скульптуры — луганский скульптор Николай Шматько[3].
Объяснение:
Казка про дітей які потрапили у космос на невідому планету.
Це був звичайний день літніх канікул. Ми з Юрком, Василем та Тарасом сиділи на каруселі і думали у що гратися, бо нам було нудно. Кожен хотів грати у своє, але нікому це не було цікаво. І тут підійшов він.Це був маленький чоловічок метра зростом. Він запропонував піти нам на чарівну планету. Ми були не проти.А що? Усе одно нічого робити. Чоловічок пішов,а ми за ним.І тут ми попали на чарівну планету.Тут ходили шоколадні діти і було море із солодощів. Ми так багато їли солодощів, що у нас розболівся живіт. І тут приходить чоловічок і каже що нам пора додому. Ми не хотіли,але прийшлось. Ми знову пішли за ним і потрапили додому. На цю планету ми ходили кожен день і були задоволені.