Українська пі вона є однією із святинь нашого народу, його найціннішим духовним скарбом, гордістю і красою, геніальною поетичною біографією. з давніх-давен уславилася україна піснями, які дбайливо, як найдорожча реліквія, передавалися від покоління до покоління. михайло стельмах писав, що пісня є українця від колиски до могили, бо не було значної події в житті народу, нема такого людського почуття, яке б не озвалося в українській пісні чи ніжністю струни, чи рокотанням грому. український народ створив так багато пісень, що, якби кожного дня вивчати одну нову пісню, на вивчення усіх не вистачило б людського життя. ми знаємо так докладно античну історію, історію римської держави, бо її оспівали славетні поети — гомер, овідій, вергілій. наша ж історія, як сказала ліна костенко у романі "маруся чурай", написана "плугом, шаблею, мечем, піснями". так, і піснями. а нашими гомерами були народні співці — кобзарі. до нас дійшли імена найталановитіших із них. це остап вересай, федір кушнерик, євген у давніх народних піснях відбилась відвага, волелюбність захисників народу, любов до рідної землі. народна пам'ять зберегла імена деяких авторів давніх народних пісень. найталановитіші з них — полтавчанка маруся чурай, козак семен климовський. плине час. народжуються і вмирають люди, гине у вогні часу матеріальна культура. але вічними і незнищенними залишаються духовні цінності, серед яких — пісня. сучасні українці не втратили любові до народної пісні, вона живе в кожному домі. у моїй сім'ї люблять і поважають народну пісню. я чула їх змалку від бабусі, мами. пісня згуртовує людей, очищає їхні душі, робить життя більш осмисленим, радіснішим і красивим. наша пісня буде жити вічно. тарас шевченко пророчо сказав про це так: наша дума, наша пісня не вмре, не загине. от де, люди, наша слава, слава україни.
«Щука» Глібов аналіз Тема «Щука»: зображення суду (його несправедливість і залежність від панівних класів ) над Щукою, яка здійснювала різноманітну шкоду в ставку його жителям і отримала вирок повернутися знову в річку. Ідея «Щука»: засудження дій судочинства, їхня легковажніст , безглуздість , а через образ Лисиці — підступності, хитрості, хабарництва. Основна думка: «Як не мудрують, а правди ніде Кінців не можна поховати …». Мораль «Щука»: Судді зобов’язані діяти відповідно до законодавства, а не підтримувати зацікавлену особу ( Лисицю). Глібов засуджує хабарництво, несправедливість, лицемірство. Герої байки «Щука»: судді — два Осли, Шкапа, два Цапи; Щука, Лисичка, автор. Сюжет «Щука» Хижій Щуці в суді пред’явлено звинувачення. Вона настільки завинила («того заїла в смерть, другого обідрала»), що її злочин вже не можна буде прикрити — «кінців не можна поховати». І все ж Лисиця, як адвокат, щоб до хижакові , запропонувала суддям «ворожу Щуку утопити». Прихильність Лисиці визначена не тільки станової солідарністю: А чутка у гаю була така, Що нiби Щука та частенько, Як тiльки зробиться темненько, Лисицi й шле то щупачка, То сотеньку карасикiв живеньких Або линiв гарненьких… Судді прислухалися до пропозиції Лисиці і винесли відповідний вирок. Композиція «Щука» Введення. За злочинну діяльність Щуку силоміць представили до суду. Опис суддів. Таємний зв’язок Щуки і Лисиці. Основна частина. Судовий процес над Щукою. Винесено вирок, дія якого припинена. Закінчення. Новий вирок суддів за пропозицією Лисички: «У річці ворожу Щуку утопити!» Що й було виконано. Усі образи в цій байці є алегоричними. За масками криються типові персонажі з реального життя. Письменник бачив навколо себе суспільну несправедливість і не міг з нею змиритися, тому засудив її у своєму творі. Бо кожному українцеві по-справжньому болять негаразди та нечесність у своїй рідній землі. Леонід Глібов у байці «Щука» зображує сучасну йому систему судочинства, і змальовуючи узагальнені образи суддів та працівників судової системи. Автор наголошує на проблемах нерозумності деяких державних працівників.
