Найдавнішими писемними пам'ятками давньогрецької літератури вважаються поеми "Іліада" і "Одіссея", створені приблизно у VIII-VH столітті до н. є. легендарним автором Гомером і записані за наказом афінського правителя Пісістрата у VI ст. до н. є.
Обидві поеми належать до жанру героїчного епосу, де поряд з відомими історичними постатями змальовано легендарних і міфологічних героїв.
Шанобливе ставлення до богів, любов та повага до батьків, захист вітчизни — ось основні заповіді греків, відтворені у поемах Гомера.
Поема "Іліада" є неперевершеною енциклопедією воєнних дій, соціального життя Давньої Греції, моральних засад, звичаїв, культури античного світу.
Основною рушійною силою сюжету "Іліади" є гнів Ахілла внаслідок його сварки з воєначальником греків Агамемноном.
Агамемнон грубо образив жерця Аполлона Хріса, коли той прийшов у грецький табір, щоб викупити доньку Хрісеїду з полону. На той час уже минули десять років з часу облоги Трої, напруження з обох ворожих таборів досягло апогею. Ображений відмовою і грубощами Агамемнона Хріс звертається за до до Аполлона, і той насилає на греків "пошесть лиху". Щоб її відвернути, Ахілл на загальних зборах греків пропонує Агамемнону повернути Хрісеїду батькові. Агамемнон погоджується, але жадає, щоб Ахілл взамін віддав йому полонянку Брисеїду, що є трофеєм славнозвісного героя. Зі смутком в душі Ахілл підкорюється воєначальнику. Але серце героя палає гнівом, тому він відмовляється брати участь у боях.
Самі боги поділилися на два протиборчі табори: одні підтримують Афродіту, яка на боці троянців, інші — Афіну, що допомагає ахейцям (грекам).
Марними були благання посланців Агамемнона повернути Ахілла на поле бою. У вирішальний момент, рятуючи військо греків від розгрому, найближчий друг Ахілла, Патрокл, вдягає обладунки Ахілла і відбиває атаку троянців, але й сам гине від руки Гектора, троянського царя. Біль втрати друга переважив образу й гордощі Ахілла. Гнів Ахілла обертається проти троянців. Одягнувши найкращі обладунки, викувані самим богом Гефестом, Ахілл наганяє жах на троянців і вступає у двобій з Гектором.
Майстерність Гомера полягає не лише в зображенні батальних сцен битви між троянцями і греками, описі героїчних подвигів персонажів як з одного, так і з другого ворожого табору. Ліричністю, ніжністю проникнуті рядки, що розповідають про прощання Гектора з коханою дружиною Андромахою.
Жінка просить свого чоловіка бути подалі від бою:
Гекторе, все заміняєш ти — батька і матір для мене, Ти ж і за брата мені, і мій чоловік ти прекрасний. Зглянься ж на мене тепер і зостанься тут з нами на вежі, Щоб не лишить сиротою дитя і дружину вдовою.
Цар троянців жаліє дружину, але залишається невмолимим, бо не може зронити свою честь, осоромити батька:
Гектор готовий за свою родину — Андромаху і сина — віддати життя:
Краще нехай я умру, хай пагорб землі мене вкриє,
Аніж почую твій зойк, як вестимуть тебе до полону!
Керуючись моральними засадами античності, де герой, в першу чергу, проявляє мужність, силу, відвагу, захищаючи свою землю, Гомер змальовує Гектора і як ніжного чоловіка і батька, і як сильну людину, що мріє бачити таким же сильним і мужнім свого сина.
Геніальність Гомера в тому, що він вийшов за умовні межі зображення лише героїчних сторінок античної історії, поет передав й усе розмаїття почуттів своїх героїв.
Тяжелая жизнь украинского крестьянства не раз была воспроизведена на страницах выдающихся писателей, ведь эта тема продолжала волновать всех неравнодушных к страданиям Украины. Михаил Коцюбинский в своем произведении «Дорогой ценой» подробно изобразил то отчаяние и скитания крестьян в своих попытках найти лучшей доли, покидая родной земли, где царили жестокие и агрессивные эксплуататоры-самодуры.Центральные образы повести - Соломия и Остап. Влюбленные, но вынуждены расстаться из-за прихоти господина, молодые люди не стали покоряться судьбе, решая бежать в Бессарабию в поисках лучшей жизни. Однако, их путь был нелегким и трагическим. Автор раскрывает образы именно в борьбе со злой судьбой, подчеркивая достоинство и глубокий психологизм главных персонажей. С первого взгляда Соломия и Остап являются типичными представителями крестьянства того времени, однако при более глубоком понимании произведения, при дальнейшем анализе поведения главных героев становится понятным тот факт, что перед нами необычные запуганы крепостные крестьяне, а люди, исполненные чувства достоинства, стремлением к свободе нести ответственность за принятые решения и за свою жизнь. Надо отметить, что жажда свободы присутствует не только в внешняя - сбросить с себя крепостное иго, жить как человек -, но и внутренняя - иметь возможность самому принимать решения, быть верным своим принципам.Остап, воспитанный на рассказах деда о славном казацком вобрал в себя все лучшие черты: честь, мужество, отвагу: «Те Правдивые-сказки о Сечи, казачество, о борьбе с господами за волю, которых Остап слушал затаив дыхание и не сводя розжеврилого глаза из уст деда, будили в детской голове причудливые мечты, воинственный пыл ». Он не раз призывал к борьбе с господами других крестьян, напоминая, что не так давно те времена, когда украинским боролись за свои права: «Не так мне страшно ляха, как злость берет на наших людей: воткнул вол шею в ярмо и безразлично ему, тянет, хоть ты что ... »Однако его идеи не нашли отклика, но врага в лице господина он нашел. За такую беспредельную характер, господин решил отдать Остапа в рекруты, разлучив его таким образом с любимым Соломией, которую тем временем насильно выдал замуж. Так крепостное жизни противоречило жизненным принципам свободолюбивого Остапа, поэтому он решил уйти: «жив буду, землю пахать, рыболовством жить ... все же лучше на свободе, чем во господином». Остап является олицетворением настоящего мужчины нести ответственность за себя и любимого человека.Соломия олицетворяет лучшие женские черты - преданность любимому, устойчивость и самоотверженность. Не желая быть игрушкой своему мужу, которого она не любит, Соломия решает следовать Остапом хоть на край земли, а именно - на волю, в Бессарабии: «Пропадай оно все пропадом ... Пойду и я куда глаза глядят ... Уж за тобой, хоть сердечные легче будет ... ». На этом пути она демонстрирует завидную отвагу, которая присуща только сильной женщине: «Соломия все шла. Она собрала свою энергию, всю силу воли, всю мощь тела и шла упорно и упорно с верой, что ее широкие и высокие груди сломают все препятствия ». Она готова тянуть Остапа на себе в буквальном смысле, о чем свидетельствует эпизод, когда ее любимого были ранены. Преданность Остапу не имела границ: «Люди добрые, - умоляла Соломия, стоя на коленях, - смилуйтесь, примите нас в дом ... Вы же видите - пропадаем ... Мужа моего пострелено, он еле живой, едва не погибли мы в плавнях ... Я вам оддячу , я вам отработаю ... Возьмите все, что имею ... все ... и не бросайте нас ... Вот на то ... »Интересен также персонаж Ивана Котигорошка, которому беглецы познакомились в лагеря у переправы. Ему присущи черты воина: бесстрашный, смелый, то, еще не боится смерти: «Разве я боюсь смерти? Сохрани бог! .. Пошли, господи, и завтра .. Раз умирать - не два. Умер - и все, больше не встанешь ». Он не бросил Остапа судьбы, когда его схватили казаки, отлавливали беглых крестьян. Настоящее мужество, склонность к взаимовыручке - вот те благородные черты, которыми наделен Ивана и через которых он был лишен жизни. Он погиб как настоящий воин - в бою.Трагический финал этой повести усиливает и без того глубокий драматизм всех испытаний, пережили герои. Смерть Соломии, которая утонула в Дунае, до последних минут своих не теряя надежды, не изменяя себе, с большой любовью в сердце и безудержной жаждой свободы в душе, была трагической упоминанием на всю жизнь Остапу, который хоть и выжил, но не получил ни счастья, ни воли.
Объяснение:Гомер кожній людині,
незалежно від її віку,
дає рівно стільки, скільки
вона в змозі взяти.
Діон ХриЗостом (Златоуст)
...Цьому поету Греція зобов'язана
своїм духовним розвитком
Платон
Найдавнішими писемними пам'ятками давньогрецької літератури вважаються поеми "Іліада" і "Одіссея", створені приблизно у VIII-VH столітті до н. є. легендарним автором Гомером і записані за наказом афінського правителя Пісістрата у VI ст. до н. є.
Обидві поеми належать до жанру героїчного епосу, де поряд з відомими історичними постатями змальовано легендарних і міфологічних героїв.
Шанобливе ставлення до богів, любов та повага до батьків, захист вітчизни — ось основні заповіді греків, відтворені у поемах Гомера.
Поема "Іліада" є неперевершеною енциклопедією воєнних дій, соціального життя Давньої Греції, моральних засад, звичаїв, культури античного світу.
Основною рушійною силою сюжету "Іліади" є гнів Ахілла внаслідок його сварки з воєначальником греків Агамемноном.
Агамемнон грубо образив жерця Аполлона Хріса, коли той прийшов у грецький табір, щоб викупити доньку Хрісеїду з полону. На той час уже минули десять років з часу облоги Трої, напруження з обох ворожих таборів досягло апогею. Ображений відмовою і грубощами Агамемнона Хріс звертається за до до Аполлона, і той насилає на греків "пошесть лиху". Щоб її відвернути, Ахілл на загальних зборах греків пропонує Агамемнону повернути Хрісеїду батькові. Агамемнон погоджується, але жадає, щоб Ахілл взамін віддав йому полонянку Брисеїду, що є трофеєм славнозвісного героя. Зі смутком в душі Ахілл підкорюється воєначальнику. Але серце героя палає гнівом, тому він відмовляється брати участь у боях.
Самі боги поділилися на два протиборчі табори: одні підтримують Афродіту, яка на боці троянців, інші — Афіну, що допомагає ахейцям (грекам).
Марними були благання посланців Агамемнона повернути Ахілла на поле бою. У вирішальний момент, рятуючи військо греків від розгрому, найближчий друг Ахілла, Патрокл, вдягає обладунки Ахілла і відбиває атаку троянців, але й сам гине від руки Гектора, троянського царя. Біль втрати друга переважив образу й гордощі Ахілла. Гнів Ахілла обертається проти троянців. Одягнувши найкращі обладунки, викувані самим богом Гефестом, Ахілл наганяє жах на троянців і вступає у двобій з Гектором.
Майстерність Гомера полягає не лише в зображенні батальних сцен битви між троянцями і греками, описі героїчних подвигів персонажів як з одного, так і з другого ворожого табору. Ліричністю, ніжністю проникнуті рядки, що розповідають про прощання Гектора з коханою дружиною Андромахою.
Жінка просить свого чоловіка бути подалі від бою:
Гекторе, все заміняєш ти — батька і матір для мене, Ти ж і за брата мені, і мій чоловік ти прекрасний. Зглянься ж на мене тепер і зостанься тут з нами на вежі, Щоб не лишить сиротою дитя і дружину вдовою.
Цар троянців жаліє дружину, але залишається невмолимим, бо не може зронити свою честь, осоромити батька:
Гектор готовий за свою родину — Андромаху і сина — віддати життя:
Краще нехай я умру, хай пагорб землі мене вкриє,
Аніж почую твій зойк, як вестимуть тебе до полону!
Керуючись моральними засадами античності, де герой, в першу чергу, проявляє мужність, силу, відвагу, захищаючи свою землю, Гомер змальовує Гектора і як ніжного чоловіка і батька, і як сильну людину, що мріє бачити таким же сильним і мужнім свого сина.
Геніальність Гомера в тому, що він вийшов за умовні межі зображення лише героїчних сторінок античної історії, поет передав й усе розмаїття почуттів своїх героїв.