маруся чурай була легендарною піснескладальницєю, мала великий талант. її творчисть стала справжнім надбанням усього українського народу. вона створила пісні, які народ буде співати десятиліттями або й століттями.
майже всі її пісні служили для підняття духу козаків. зараз вони теж напрямовують нас на подвиги заради своєї вітчизни - рідної української землі. всі її пісні - неповторні, безсмертні. але біографічних фактів про марусю чурай майже не зберіглося. час укриває славетні імена пилом забуття, знищує документи попередніх епох.
ми маємо безліч народних пісень, багато з яких написала саме маруся чурай. про це мало хто знає.
з кожним роком ми втрачаємо якісь свідчення про марусю чурай. але пісні її авторства ніколи не забудуться, а будуть існувати. нехай і під назвою "народних".
маруся чурай була легендарною піснескладальницєю, мала великий талант. її творчисть стала справжнім надбанням усього українського народу. вона створила пісні, які народ буде співати десятиліттями або й століттями.
майже всі її пісні служили для підняття духу козаків. зараз вони теж напрямовують нас на подвиги заради своєї вітчизни - рідної української землі. всі її пісні - неповторні, безсмертні. але біографічних фактів про марусю чурай майже не зберіглося. час укриває славетні імена пилом забуття, знищує документи попередніх епох.
ми маємо безліч народних пісень, багато з яких написала саме маруся чурай. про це мало хто знає.
з кожним роком ми втрачаємо якісь свідчення про марусю чурай. але пісні її авторства ніколи не забудуться, а будуть існувати. нехай і під назвою "народних".
є тисячі доріг, мільйон вузьких стежинок,
є тисячі ланів, але один лиш мій.
і що мені робить, коли малий зажинок
судилося почать на ниві нерясній?
чи викинути серп і йти байдикувати,
чи долю проклясти за лютий недорід
і до сусід пристать наймитувати
за пару постолів і шкварку на обід?
коли б я міг забуть убоге рідне поле,
за шмат ції землі мені б усе
до того ж і стерня ніколи ніг не коле
тим, хто взува холуйські постоли.
та мушу я іти на рідне поле босим,
і мучити себе й ледачого серпа,
і падати з утоми на покоси,
і спать, обнявши власного снопа.
бо нива — ця моя! тут я почну зажинок,
бо кращий урожай не жде мене ніде,
бо тисяча доріг, мільйон вузьких стежинок
мене на ниву батьківську