План к сочинению "Бійтеся байдужих"
Бійтеся байдужих!
Найстрашніша хвороба нашого часу – байдужість. “Не бійтеся друзів, - писав
польський письменник Бруно Ясенський. – У крайньому разі вони можуть вас зрадити.
Не бійтесь ворогів. У крайньому разі вони можуть вас убити. Бійтеся байдужих. З їхньої
мовчазної згоди творяться і зради, і вбивства”. Задумайся на хвилину, читачу.
Чи не “мовчав” і ти часом? Там, де треба було на увесь світ кричати! Чи не втікав задля
власного спокою у життєві кущики, щоб нічого “не бачити” і “не чути”, “не знати”?
Пригадай, читачу, чи не проходив ти мовчки, коли хтось нівечив природу твоєї землі?
Коли якийсь ворожий зайда чинив наругу над святинями твого народу? Над його
історією?
Сполохані орли злітають у небо, щоб у бойовому леті опуститися помстою на тих, хто
руйнує їхні гнізда. Сполохані жаби стрибають у болото, щоб тихо і спокійно пересидіти
небезпеку.
Задумайся, читачу, і зваж: хто ти?
Ребят
Маруся Чурай народилася в 1625 році в родині козацького сотника Гордія. Після смерті батька вона залишилася жити з матір’ю в Полтаві, на той момент дівчині було приблизно 13 років. В молодості у дівчини було багато шанувальників, до яких належав і молодий козак Іван Іскра, але своє серце вона віддала Грицю Бобренку, синові хорунжого Полтавського полку, з яким була таємно заручена. Коли в 1649 році почалася Хмельниччина, Гриць вирушив на війну, обіцяючи повернутися. Дівчина чекала його приблизно 4 роки. Проте, повернувшись до Полтави, Гриць уже не звертав уваги на Марусю, так як полюбив іншу – Галю із заможної полтавської родини. Ображена дівчина не витримала втрати та вирішила отруїти себе зіллям, яке випадково випив Гриць. Влітку 1652 року полтавський суд засудив Марусю до страти, але її було амністовано універсалом Богдана Хмельницького, який приніс Іван Іскра, де зазначалося дарувати їй життя «за заслуги її батька та солодкі пісні». Для спокути дівчина ходила на прощу до Києва, але повернувшись у 1653 році до Полтави померла в 28 років, не перенісши смерті коханого.
Объяснение:
Україна. Про цю країну можна багато чого сказати. В неї гарні степи, поля, моря, озера, але ніколи маже Україна не була в спокої. Ще давно років десь 1000 назад. Були на наших землях козаки. Вони були вірні своїй батьківщині. І постійно коли приходили вороги проливали кров за неї. На зарашній час в Україні теж іде війна між Росією . Але наші солдати не здаються. Вони воюють і проливають кров за Батьківщину. Так само як це робили мужні і сильні козаки . Цих людей ми спокійно можемо назвати героями рідної України.