Розвиток портретного малярства на теренах Лівобережжя і Наддніпрянщини можна простежити від останньої третини XVII ст.. Його жанрова структура відповідає типології світського і сакрального портрета західноукраїнських земель, проте між ними існувала суттєва різниця у стилістиці. Світський портрет на тих теренах, що входили до складу Речі Посполитої, тісно пов’язаний з польським контекстом, тому місцеву українську традицію найкраще репрезентує сакральний портрет, що розвивався у руслі народного мистецтва. Натомість у станковому малярстві Гетьманщини і Лівобережної України дедалі помітнішу роль починає відігравати світський та іконографічно до нього близький ктиторський портрет козацької старшини, серед яких окрему групу становлять жіночі портрети.
У другій половині XVII — на початку XVIII ст. залишається актуальною структура портретних жанрів, сформована у попередній період. За оригіналами та пізнішими копіями другої половини XVIII-ХІХ ст. й архівними світлинами відомі репрезентативні, ктиторські й епітафійні портрети гетьманів і козацької старшини, церковних ієрархів Нечисленні збережені зразки вотивних ікон дають підстави стверджувати про продовження традиції сакрального портрета.
Дискусійним є питання впливу іконопису на портретний живопис того часу: серед аргументів, що свідчать на користь припущення про зв’язок цих жанрів — той факт, що портрети світських осіб і духовенства часто виконували майстри з іконописних майстерень при монастирях, що у той час були важливими мистецькими осередками. Певну подібність можна простежити й у формальних прийомах, особливо характерних для репрезентативних ростових портретів — площинному моделюванні постатей, акценті на орнаментальних візерунках вбрання.
Суперечливими є також визначення «парусна» і «сарматський портрет». Термін «парусна» стосується лише російських портретів останньої третини XVII ст., які за своїм площинно-лінійним стилем і манерою виконання облич уподібнюються до іконного малярства. Тоді як визначення «сарматський портрет» використовують для характеристики не тільки шляхетських портретів, створених на західноукраїнських землях, що на той час перебували у складі Речі Посполитої, але й пам’яток малярства Лівобережжя загалом і Гетьманщини зокрема. Цей термін передбачає наявність у малярських творах ідейного підґрунтя, пов’язаного із концепцією політичної тотожності шляхти і козаків. Ідеологія сарматизму, що постала у літературному дискурсі польських авторів ще в середині XVI століття, згодом поширивши свій вплив і на специфіку життєвого укладу шляхтичів і залишалася незмінною впродовж XVIII століття (щоправда, тоді її сприймали як вже доволі анахроністичну і вважали невіддільною від теоретичних засад ультракатолицизму).
Я народився та живу в Україні. Це моя рідна Батьківщина, Вітчизна. Тут живуть мої батьки, жили дідусі та бабусі. Я люблю свою малу батьківщину, люблю всю країну — державу Україну. Як і батьків, її не вибирають, адже вона в мене одна-єдина.
Своє майбутнє я неодмінно повʼязую з Україною. Тут я зустріну кохання всього свого життя, створю власну сімʼю. Народяться мої діти, мої нащадки. Я намагатимусь виховати їх так, щоб вони, як і я, стали патріотами України, її вірними синами та дочками.
Я з великою шаною ставлюся до історичної та культурної спадщини українського народу, до рідної природи нашого краю, що обов’язково прищеплю своїм майбутнім дітям. Дбаю про екологію нашої мови, захоплююся барвами рідного слова, тому спілкуюся винятково українською.
Все життя я чесно працюватиму на благо рідної країни. Платитиму податки, братиму участь у суспільно-політичній діяльності нашої держави. Все це заради честі, миру та майбутнього України!
Розвиток портретного малярства на теренах Лівобережжя і Наддніпрянщини можна простежити від останньої третини XVII ст.. Його жанрова структура відповідає типології світського і сакрального портрета західноукраїнських земель, проте між ними існувала суттєва різниця у стилістиці. Світський портрет на тих теренах, що входили до складу Речі Посполитої, тісно пов’язаний з польським контекстом, тому місцеву українську традицію найкраще репрезентує сакральний портрет, що розвивався у руслі народного мистецтва. Натомість у станковому малярстві Гетьманщини і Лівобережної України дедалі помітнішу роль починає відігравати світський та іконографічно до нього близький ктиторський портрет козацької старшини, серед яких окрему групу становлять жіночі портрети.
У другій половині XVII — на початку XVIII ст. залишається актуальною структура портретних жанрів, сформована у попередній період. За оригіналами та пізнішими копіями другої половини XVIII-ХІХ ст. й архівними світлинами відомі репрезентативні, ктиторські й епітафійні портрети гетьманів і козацької старшини, церковних ієрархів Нечисленні збережені зразки вотивних ікон дають підстави стверджувати про продовження традиції сакрального портрета.
Дискусійним є питання впливу іконопису на портретний живопис того часу: серед аргументів, що свідчать на користь припущення про зв’язок цих жанрів — той факт, що портрети світських осіб і духовенства часто виконували майстри з іконописних майстерень при монастирях, що у той час були важливими мистецькими осередками. Певну подібність можна простежити й у формальних прийомах, особливо характерних для репрезентативних ростових портретів — площинному моделюванні постатей, акценті на орнаментальних візерунках вбрання.
Суперечливими є також визначення «парусна» і «сарматський портрет». Термін «парусна» стосується лише російських портретів останньої третини XVII ст., які за своїм площинно-лінійним стилем і манерою виконання облич уподібнюються до іконного малярства. Тоді як визначення «сарматський портрет» використовують для характеристики не тільки шляхетських портретів, створених на західноукраїнських землях, що на той час перебували у складі Речі Посполитої, але й пам’яток малярства Лівобережжя загалом і Гетьманщини зокрема. Цей термін передбачає наявність у малярських творах ідейного підґрунтя, пов’язаного із концепцією політичної тотожності шляхти і козаків. Ідеологія сарматизму, що постала у літературному дискурсі польських авторів ще в середині XVI століття, згодом поширивши свій вплив і на специфіку життєвого укладу шляхтичів і залишалася незмінною впродовж XVIII століття (щоправда, тоді її сприймали як вже доволі анахроністичну і вважали невіддільною від теоретичних засад ультракатолицизму).
Объяснение:
ответ
Я народився та живу в Україні. Це моя рідна Батьківщина, Вітчизна. Тут живуть мої батьки, жили дідусі та бабусі. Я люблю свою малу батьківщину, люблю всю країну — державу Україну. Як і батьків, її не вибирають, адже вона в мене одна-єдина.
Своє майбутнє я неодмінно повʼязую з Україною. Тут я зустріну кохання всього свого життя, створю власну сімʼю. Народяться мої діти, мої нащадки. Я намагатимусь виховати їх так, щоб вони, як і я, стали патріотами України, її вірними синами та дочками.
Я з великою шаною ставлюся до історичної та культурної спадщини українського народу, до рідної природи нашого краю, що обов’язково прищеплю своїм майбутнім дітям. Дбаю про екологію нашої мови, захоплююся барвами рідного слова, тому спілкуюся винятково українською.
Все життя я чесно працюватиму на благо рідної країни. Платитиму податки, братиму участь у суспільно-політичній діяльності нашої держави. Все це заради честі, миру та майбутнього України!