Іван Сила із Мілкою повернулись у гори. Вони там одружилися та довго не змогли знаходитись на одному місці і вирішили подорожувати. Мілка згадала ,що мадам Бухенбарх залишила їм цирк і запропонувала Іванові відновити його. Іван згодився . Вони зібрали усіх хто був із ними раніше у цирку і почали нову еру цирку. Цирк став знаменитим по всій планеті, а Іван став улюбленим героем усіх дітей і дорослих.
Не знаю понравится тебе это или нет, я писала сама. Это самая идея можешь что-то поменять имя вообще своими словами написать. Как хочешь.
- Всі дорослі спочатку були дітьми, тільки мало хто з них про це пам'ятає. - Це дуже сумно, коли забувають друзів. Не у кожного був друг. Люди сідають у швидкі поїзди, але вони вже самі не розуміють, чого шукають. Тому вони не знають спокою і кидаються то в один бік, то в інший ... І все марно. - Ти живеш у своїх вчинках, а не в тілі. Ти - це твої дії, і немає іншого тебе. - Є таке тверде правило. Встав вранці, вмився, привів себе в порядок - і відразу ж приведи в порядок свою планету. - Краще приходь завжди в один і той же час, - попросив Лис. - Ось, наприклад, якщо ти будеш приходити в 4 годині, я вже з третьої години відчую себе щасливим. І чим ближче до призначеного часу, тим щасливішим. А якщо ти приходиш щоразу в інший час, я не знаю, на яку годину готувати своє серце ... -Дорослі ніколи нічого не розуміють самі, і їх дуже втомлює без кінця дітям все пояснювати і розтлумачувати. - На твоїй планеті, - сказав маленький принц, - люди вирощують в одному саду п'ять тисяч троянд ... і не знаходять того, що шукають ... - Чи не знаходять, - погодився я. - А те, чого вони шукають, можна знайти в одній-єдиній троянді ... - A де ж люди? - Знову заговорив нарешті Маленький принц. - У пустелі так самотньо ... - Серед людей теж самотньо. У людей вже не вистачає часу щось пізнавати. Вони купують готові речі в магазинах. Але ж немає таких торговців, що продавали б приятелів, і тому люди не мають приятелів. - Якщо скажеш дорослим: «Я бачив гарний будинок з червоної цегли, у вікнах герань, а на даху голубів», - вони ніяк не можуть уявити собі цей будинок. Їм треба сказати: «Я бачив будинок за сто тисяч франків». І тоді вони вигукують: «Яка краса!» -Дорослі полюбляють цифри. Коли розповідаєш їм, що у тебе з'явився новий друг, вони ніколи не запитають про найголовніше. Ніколи вони не скажуть: «А який у нього голос? Які ігри він любить грати? Ловить він метеликів? »Вони запитують:« Скільки йому років? Скільки у нього братів? Скільки він важить? Скільки заробляє його батько? »І після цього уявляють, що дізналися про людину. Досить тільки пересунути стілець на кілька кроків. І ти знову і знову дивишся на західне небо, варто тільки захотіти. - Якщо хочеш, щоб у тебе був друг, приручи мене! - А що для цього треба зробити? - Запитав Маленький принц. - Треба запастися терпінням, - відповів Лис. - Спершу сядь он там, віддалік, на траву. Ось так. Я буду на тебе скоса поглядати, а ти мовчи. Але з кожним днем сідай трохи ближче ... - Ти завжди у відповідаєш за того, кого приручив. - Одного разу я за один день бачив сонячний захід сорок і три рази! І трохи згодом додав: - Знаєш ... коли дуже сумно, приємно помилуватися, як заходить сонце ... - Значить, у той день, коли ти бачив сорок і три заходи, тобі було дуже сумно? Слова тільки заважають розуміти один одного. - Ви гарні, але порожні, - продовжував Маленький принц. - Заради вас не захочеться померти. - Звичайно, випадковий перехожий, подивившись на мою троянду, скаже, що вона точно така ж, як ви. Але мені вона одна дорожча за всіх вас. Адже це її, а не вас я поливав щодня. Її, а не вас накривав скляним ковпаком. Її загороджував ширмою, оберігаючи від вітру. Для неї вбивав гусениць, тільки двох або трьох залишив, щоб вивелися метелики. Я слухав, як вона скаржилася і як хвалилась, я прислухався до неї, навіть коли вона замовкала. Вона моя. - Хотів би я знати, навіщо зірки світяться. Напевно, потім, щоб рано чи пізно кожен міг знову відшукати свою. -Ніколи не треба слухати, що говорять квіти. Треба просто милуватися ними і дихати їхніми пахощами. Мій квітка наповнила пахощами всю мою планету, а я не вмів їй радіти. -Добре, коли є друг, нехай навіть треба померти. -Любов - це коли нічого не соромно, нічого не страшно, розумієте? Коли тебе не підведуть, не зрадять. Коли вірять. -Він не відповів на жодне моє питання, але ж коли червонієш, це означає «так», чи не так? - Якщо ти любиш квітку - єдину, якої більше немає на жодній з багатьох мільйонів зірок, цього досить: дивишся на небо і відчуваєш себе щасливим. І кажеш собі: «Десь там і моя квітка
Не знаю понравится тебе это или нет, я писала сама. Это самая идея можешь что-то поменять имя вообще своими словами написать. Как хочешь.
- Це дуже сумно, коли забувають друзів. Не у кожного був друг.
Люди сідають у швидкі поїзди, але вони вже самі не розуміють, чого шукають. Тому вони не знають спокою і кидаються то в один бік, то в інший ... І все марно.
- Ти живеш у своїх вчинках, а не в тілі. Ти - це твої дії, і немає іншого тебе.
- Є таке тверде правило. Встав вранці, вмився, привів себе в порядок - і відразу ж приведи в порядок свою планету.
- Краще приходь завжди в один і той же час, - попросив Лис. - Ось, наприклад, якщо ти будеш приходити в 4 годині, я вже з третьої години відчую себе щасливим. І чим ближче до призначеного часу, тим щасливішим. А якщо ти приходиш щоразу в інший час, я не знаю, на яку годину готувати своє серце ...
-Дорослі ніколи нічого не розуміють самі, і їх дуже втомлює без кінця дітям все пояснювати і розтлумачувати.
- На твоїй планеті, - сказав маленький принц, - люди вирощують в одному саду п'ять тисяч троянд ... і не знаходять того, що шукають ...
- Чи не знаходять, - погодився я.
- А те, чого вони шукають, можна знайти в одній-єдиній троянді ...
- A де ж люди? - Знову заговорив нарешті Маленький принц. - У пустелі так самотньо ...
- Серед людей теж самотньо.
У людей вже не вистачає часу щось пізнавати. Вони купують готові речі в магазинах. Але ж немає таких торговців, що продавали б приятелів, і тому люди не мають приятелів.
- Якщо скажеш дорослим: «Я бачив гарний будинок з червоної цегли, у вікнах герань, а на даху голубів», - вони ніяк не можуть уявити собі цей будинок. Їм треба сказати: «Я бачив будинок за сто тисяч франків». І тоді вони вигукують: «Яка краса!»
-Дорослі полюбляють цифри. Коли розповідаєш їм, що у тебе з'явився новий друг, вони ніколи не запитають про найголовніше.
Ніколи вони не скажуть: «А який у нього голос? Які ігри він любить грати? Ловить він метеликів? »Вони запитують:« Скільки йому років? Скільки у нього братів? Скільки він важить? Скільки заробляє його батько? »І після цього уявляють, що дізналися про людину.
Досить тільки пересунути стілець на кілька кроків. І ти знову і знову дивишся на західне небо, варто тільки захотіти.
- Якщо хочеш, щоб у тебе був друг, приручи мене!
- А що для цього треба зробити? - Запитав Маленький принц.
- Треба запастися терпінням, - відповів Лис. - Спершу сядь он там, віддалік, на траву. Ось так. Я буду на тебе скоса поглядати, а ти мовчи. Але з кожним днем сідай трохи ближче ...
- Ти завжди у відповідаєш за того, кого приручив.
- Одного разу я за один день бачив сонячний захід сорок і три рази!
І трохи згодом додав:
- Знаєш ... коли дуже сумно, приємно помилуватися, як заходить сонце ...
- Значить, у той день, коли ти бачив сорок і три заходи, тобі було дуже сумно?
Слова тільки заважають розуміти один одного.
- Ви гарні, але порожні, - продовжував Маленький принц.
- Заради вас не захочеться померти.
- Звичайно, випадковий перехожий, подивившись на мою троянду, скаже, що вона точно така ж, як ви. Але мені вона одна дорожча за всіх вас. Адже це її, а не вас я поливав щодня. Її, а не вас накривав скляним ковпаком. Її загороджував ширмою, оберігаючи від вітру. Для неї вбивав гусениць, тільки двох або трьох залишив, щоб вивелися метелики. Я слухав, як вона скаржилася і як хвалилась, я прислухався до неї, навіть коли вона замовкала. Вона моя.
- Хотів би я знати, навіщо зірки світяться. Напевно, потім, щоб рано чи пізно кожен міг знову відшукати свою.
-Ніколи не треба слухати, що говорять квіти. Треба просто милуватися ними і дихати їхніми пахощами. Мій квітка наповнила пахощами всю мою планету, а я не вмів їй радіти.
-Добре, коли є друг, нехай навіть треба померти.
-Любов - це коли нічого не соромно, нічого не страшно, розумієте? Коли тебе не підведуть, не зрадять. Коли вірять.
-Він не відповів на жодне моє питання, але ж коли червонієш, це означає «так», чи не так?
- Якщо ти любиш квітку - єдину, якої більше немає на жодній з багатьох мільйонів зірок, цього досить: дивишся на небо і відчуваєш себе щасливим. І кажеш собі: «Десь там і моя квітка