Поміркуй та запиши відповіді на запитання: де ж знаходиться місце для дракона? Чи міг би Грицько вижити серед собі подібних? Зроби висновок, чи людина завжди має місце у суспільстві?
"О, - полегшено зітхнув я. -Оце я тебе пізнаю. А то аж злякався спершу. Звідки, думаю, такий запал." (Сергій про Митька) "... Вхопившись рукою за поручні, Митько став так вигицувати, підкидаючи ноги, що аж дошки піді мною заходили ходором, і місток затрусивсь іще дужче. Добряче спітнівши, зате наочно довівши мені, що боятися нема чого, Митько зрештою вгамувавсь, і ми заглибились у ліс." "Зоологї? Ти що, здурів? Мало тобі колекції, мало тобі ботаніки, мало тобі нашої вчительки? Забув, як ти сам зії уроків тікав?" "I голова ж у тебе, Митько." "Удень ми тільки й сиділи над книжками, сперечались, робили pізноманітні припущення і бігали до бібліотеки... Митько склав декілька таблиць і заучував їх напам'ять..." "Але ж головний у нашій експедиції ти." "Взагалі мушу визнати: голова в мого друга працювалa із колосальною швидкістю і, бувало, не встигав він бодай до половини висловити якусь думку, як у нього вже народжувалася друга, а то й третя, зовсім протилежна. Однак далеко не всі з них можна було назвати pівноцінними чи просто вдалими." "I взагалі у нас попереду ще дуже багато цікавого, і завжди так буде, поки ми з Митьком."
На мою думку, білою вороною бути важко, але вчасно опанувавши себе можна уникнути негативних наслідків цього положення, отримуючи бажаний результат у будь-якій ситуації. З одного боку, "білі ворони" - люди не визнані суспільством, які увесь свій час та сили покладають на досягнення встановленних власноруч цілей. Саме через свою не схожу манеру поведінки, сприйняття світу кожен з них втрачає підтримку оточення і в буквальному сенсі перетворюється на вигнанця. У такому разі лише перемога над самим собою вкупі з наполегливістю не дозволяє відволікатися на провокації суспільства, впевнено крокуючи до омріяного фіналу. Аналогічна доля переслідувала і відомого українського письменника Тараса Григоровича Шевченка. Завдяки наполегливій праці йому вдалося довести справу всього свого життя до кінця, оминаючи найважчі перешкоди тогочасного соціуму, наперекір встановленним думкам. Своїм прикладом такі люди укотре доводять, недосяжного не існує. З іншого боку - тиск суспільства на вигнанців у деяких випадках призводить до повної втрати віри у себе, і як результат руйнує будь-які надії та у корні ламає найменший шанс на визнання у майбутньому. Такою особою можна вважати героя роману "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" Чіпку Варениченка. Не маючи батька від народження, він помітно різнився серед однолітків свого часу. У результаті чого більшість остерігалась контактів з ним. Такий іб життя у подальшому змінив шлях хлопця, завівши його на хибну доріжку, що, у свою чергу, дозволило йому піти злочинним шляхом.
Объяснение:
"О, - полегшено зітхнув я. -Оце я тебе пізнаю. А то аж злякався спершу. Звідки, думаю, такий запал." (Сергій про Митька) "... Вхопившись рукою за поручні, Митько став так вигицувати, підкидаючи ноги, що аж дошки піді мною заходили ходором, і місток затрусивсь іще дужче. Добряче спітнівши, зате наочно довівши мені, що боятися нема чого, Митько зрештою вгамувавсь, і ми заглибились у ліс." "Зоологї? Ти що, здурів? Мало тобі колекції, мало тобі ботаніки, мало тобі нашої вчительки? Забув, як ти сам зії уроків тікав?" "I голова ж у тебе, Митько." "Удень ми тільки й сиділи над книжками, сперечались, робили pізноманітні припущення і бігали до бібліотеки... Митько склав декілька таблиць і заучував їх напам'ять..." "Але ж головний у нашій експедиції ти." "Взагалі мушу визнати: голова в мого друга працювалa із колосальною швидкістю і, бувало, не встигав він бодай до половини висловити якусь думку, як у нього вже народжувалася друга, а то й третя, зовсім протилежна. Однак далеко не всі з них можна було назвати pівноцінними чи просто вдалими." "I взагалі у нас попереду ще дуже багато цікавого, і завжди так буде, поки ми з Митьком."
На мою думку, білою вороною бути важко, але вчасно опанувавши себе можна уникнути негативних наслідків цього положення, отримуючи бажаний результат у будь-якій ситуації. З одного боку, "білі ворони" - люди не визнані суспільством, які увесь свій час та сили покладають на досягнення встановленних власноруч цілей. Саме через свою не схожу манеру поведінки, сприйняття світу кожен з них втрачає підтримку оточення і в буквальному сенсі перетворюється на вигнанця. У такому разі лише перемога над самим собою вкупі з наполегливістю не дозволяє відволікатися на провокації суспільства, впевнено крокуючи до омріяного фіналу. Аналогічна доля переслідувала і відомого українського письменника Тараса Григоровича Шевченка. Завдяки наполегливій праці йому вдалося довести справу всього свого життя до кінця, оминаючи найважчі перешкоди тогочасного соціуму, наперекір встановленним думкам. Своїм прикладом такі люди укотре доводять, недосяжного не існує. З іншого боку - тиск суспільства на вигнанців у деяких випадках призводить до повної втрати віри у себе, і як результат руйнує будь-які надії та у корні ламає найменший шанс на визнання у майбутньому. Такою особою можна вважати героя роману "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" Чіпку Варениченка. Не маючи батька від народження, він помітно різнився серед однолітків свого часу. У результаті чого більшість остерігалась контактів з ним. Такий іб життя у подальшому змінив шлях хлопця, завівши його на хибну доріжку, що, у свою чергу, дозволило йому піти злочинним шляхом.
Оригінал тексту: https://wholie.today/bila-vorona.php
Объяснение: