Леся Українка боролася із соціальною несправедливістю своїм словом, бо, тяжко хвора, не могла долучитися до активної громадської діяльності. Багато її віршів присвячено ролі поета у житті суспільства. Про це йдеться і в поемі "Давня казка".
Головні герої — лицар Бертольд і бідний поет. Не називаючи імені співця, Леся Українка ніби підкреслює: ім'я його може і не залишитися в пам'яті поколінь, але головне — це творчість, якій гарантована вічність.
На початку свого творчого життя головний герой славив красу чистого кохання, міць справжньої дружби, красу вільної людської думки, красу природи, поринаючи в таємні надхмарні світи. Внутрішня свобода — ось що було найважливішим для юного співця.
Митцеві протиставлений лицар Бертольдо, який не здатен розуміти поетичний захват, красу природи. На його думку, узагалі надхмарний світ із його таємницями нічого не вартий у порівнянні з гарним маєтком.
З часом лицар Бертольдо вирушає в чужі краї воювати. Його військо супроводить пісня про рідний край, який завжди залишається в серці, а довга розлука навчає любити його ще щиріше. З думкою про рідний край вояки мужньо йдуть на приступ кам'яних фортець, але сп'янілий від перемог лицар думає лише про власну звитягу й не чує тієї пісні.
У поемі показано три ситуації, в яких звучать три різні пісні. Поетеса показує, що щира пісня стає в нагоді людині і в коханні, і на війні з чужинцями, і в боротьбі з власними панами. Та не тільки в коханні і на війні прислужився народові поет: велику роль відіграла пісня в мирний час, коли пани, розбещені і ліниві, охочі до полювання і бенкетів, пригноблювали бідних, накладаючи на них великі податки, виганяючи їх на панщину.
Ось таке непросте розв'язання має, за Лесею Українкою, вічне питання відносин між митцем та золотим мішком, питання незалежності мистецтва. Прочитавши поему "Давня казка", ми розуміємо, що митець повинен виражати думи й прагнення рідного народу, а також надихати його в боротьбі за щастя й волю.
Проблема кохання та сімейного щастя у повісті І. Нечуя-Левицького "Кайдашева сім'я"
Хто з нас не мріє про щасливе кохання, міцну родину, тихе сімейне щастя? І це не тільки бажання, але необхідність для людини. Щастя — в коханні. Це питання хвилювало та хвилює багатьох письменників.
Проблему кохання і сімейного щастя у повісті "Кайдашева сім'я" І. Нечуй-Левицький змалював дуже яскраво. Варто лише порівняти закохані пари: Карпо — Мотря та Лаврін — Мелашка.
Хоча Карпо й Лаврін зросли в одній родині, але ще замолоду у братів були різні характери й смаки, зокрема й у розумінні кохання. Брати по-різному й мріють про одруження. "Я люблю, — сказав Карпо, — щоб дівчина була трохи бриклива, щоб мала серце з перцем". Саме з такою дочкою багача Довбиша він і одружується. Та й сам Карпо був грубуватим, черствим парубком. Карпо й Мотря кохають одне одного. Але щастя для них перш за все полягає у накопиченні багатства: мати власну хату, чимале поле, якнайбільше худоби. Обом їм властиве бажання розбагатіти за всяку ціну, причому якнайшвидше. Кохання їх позбавлено романтизму, поетичності, бо на перший план виступають матеріальні розрахунки. А щоденна гризня у домі Кайдашів ще більше заглушує у них родинні почуття. Карпо — гарний чоловік і добрий батько. Він обороняє свою жінку від прискіпливих батьків, любить своїх дітей. У характері його переплітається грубість і ніжність, душевна доброта й черствість. До пари йому і його дружина Мотря. Але своєю сварливістю, егоїзмом і зневагою до інших людей вона набагато перевершила навіть свого чоловіка.
Леся Українка боролася із соціальною несправедливістю своїм словом, бо, тяжко хвора, не могла долучитися до активної громадської діяльності. Багато її віршів присвячено ролі поета у житті суспільства. Про це йдеться і в поемі "Давня казка".
Головні герої — лицар Бертольд і бідний поет. Не називаючи імені співця, Леся Українка ніби підкреслює: ім'я його може і не залишитися в пам'яті поколінь, але головне — це творчість, якій гарантована вічність.
На початку свого творчого життя головний герой славив красу чистого кохання, міць справжньої дружби, красу вільної людської думки, красу природи, поринаючи в таємні надхмарні світи. Внутрішня свобода — ось що було найважливішим для юного співця.
Митцеві протиставлений лицар Бертольдо, який не здатен розуміти поетичний захват, красу природи. На його думку, узагалі надхмарний світ із його таємницями нічого не вартий у порівнянні з гарним маєтком.
З часом лицар Бертольдо вирушає в чужі краї воювати. Його військо супроводить пісня про рідний край, який завжди залишається в серці, а довга розлука навчає любити його ще щиріше. З думкою про рідний край вояки мужньо йдуть на приступ кам'яних фортець, але сп'янілий від перемог лицар думає лише про власну звитягу й не чує тієї пісні.
У поемі показано три ситуації, в яких звучать три різні пісні. Поетеса показує, що щира пісня стає в нагоді людині і в коханні, і на війні з чужинцями, і в боротьбі з власними панами. Та не тільки в коханні і на війні прислужився народові поет: велику роль відіграла пісня в мирний час, коли пани, розбещені і ліниві, охочі до полювання і бенкетів, пригноблювали бідних, накладаючи на них великі податки, виганяючи їх на панщину.
Ось таке непросте розв'язання має, за Лесею Українкою, вічне питання відносин між митцем та золотим мішком, питання незалежності мистецтва. Прочитавши поему "Давня казка", ми розуміємо, що митець повинен виражати думи й прагнення рідного народу, а також надихати його в боротьбі за щастя й волю.
Проблема кохання та сімейного щастя у повісті І. Нечуя-Левицького "Кайдашева сім'я"
Хто з нас не мріє про щасливе кохання, міцну родину, тихе сімейне щастя? І це не тільки бажання, але необхідність для людини. Щастя — в коханні. Це питання хвилювало та хвилює багатьох письменників.
Проблему кохання і сімейного щастя у повісті "Кайдашева сім'я" І. Нечуй-Левицький змалював дуже яскраво. Варто лише порівняти закохані пари: Карпо — Мотря та Лаврін — Мелашка.
Хоча Карпо й Лаврін зросли в одній родині, але ще замолоду у братів були різні характери й смаки, зокрема й у розумінні кохання. Брати по-різному й мріють про одруження. "Я люблю, — сказав Карпо, — щоб дівчина була трохи бриклива, щоб мала серце з перцем". Саме з такою дочкою багача Довбиша він і одружується. Та й сам Карпо був грубуватим, черствим парубком. Карпо й Мотря кохають одне одного. Але щастя для них перш за все полягає у накопиченні багатства: мати власну хату, чимале поле, якнайбільше худоби. Обом їм властиве бажання розбагатіти за всяку ціну, причому якнайшвидше. Кохання їх позбавлено романтизму, поетичності, бо на перший план виступають матеріальні розрахунки. А щоденна гризня у домі Кайдашів ще більше заглушує у них родинні почуття. Карпо — гарний чоловік і добрий батько. Він обороняє свою жінку від прискіпливих батьків, любить своїх дітей. У характері його переплітається грубість і ніжність, душевна доброта й черствість. До пари йому і його дружина Мотря. Але своєю сварливістю, егоїзмом і зневагою до інших людей вона набагато перевершила навіть свого чоловіка.