В. симоненко «гей, нові колумби й магеллани» аналіз аналіз вірша в. симоненка «гей, нові колумби й магеллани»: тема, ідея, основна думка, художні засоби в. симоненко «гей, нові колумби й магеллани» аналіз тема: звернення письменника до молоді, щоб вони вирушали у мандри і відкривали нове, ніким ще невідоме, цікаве, захоплююче. ідея: сенс життя людини — пошуки, мандри, прагнення самоствердитися; заперечення байдужості, пасивності. основна думка: створення руху вперед, романтичного пориву, пошуку відкриттів і самовідкриттів. художні засоби «гей, нові колумби й магеллани» звертання: «гей, нові колумби й магеллани», «кораблі», «украї», «друзі». риторичні оклики: «напнемо вітрила наших мрій! » «кораблі! шикуйтесь до походу! » «мрійництво! жаго моя! живи! » «відкривай духовні острови! » «нидіє на якорі душа! » «півень землю всю не розгребе! » «шкварити байдужість на вогні! » риторичні запитання: «хто сказав, що все уже відкрито? нащо ж ми народжені тоді? » «як нам помістити у корито наші сподівання молоді? » метафори: «кличуть … у мандри океани», «бухту … облизує прибій», «сподівання помістити», «нидіє… душа», «б’ються груди», «вітер… не остудить». епітети: «молоді сподівання», «рідний народ», «духовні острови», «вітри тужаві». тавтологія: «відкрито вже відкрите». композиція «гей, нові колумби й магеллани» поезія складається з шести куплетів по чотири рядки. твір починається із звернення до нових колумбів і магелланів з пропозицією продовжити відкривати цікаве, незвідане в житті. протягом поезії автор висловлює думку про прагнення кожної людини жити активно, на благо рідного краю, народу. наприкінці поезії в. симоненко засуджує байдужість і пропонує її «шкварити… на вогні».
Мати — найдорожча у світі істота. їй несе людина болі й радощі, сумніви й успіхи, помилки й гріхи. з нею хочеться порадитись, поділитись турботами, покаятись їй у гріхах. і хіба може бути присутній при цій сповіді хтось третій? бодай навіть брат, сестра, чи й батько? ні — з матір’ю на самоті. такою була для василя мама, ганна федорівна симоненко-щербань, людина з щирою поетичною душею, закохана у народну пісню, передала все це синові, виховувала його за мудрими заповідями народної педагогіки. природа наділила літературними здібностями і саму ганну федорівну. був у неї зошит «перлини поміж людей», куди збирала вона прислів’я, приказки у рідних біївцях. багато серед них придуманих матір’ю поета. і багаті вони на гумор і глибину думок, що тривожили її свідомість. саме образ мами є основним у творі.