Повість Ярослава Стельмаха Химера лісового озера літературознавці відносять до пригодницьких творів тобто сповнених таємниць незвичайних подій веселих пригод Доведіть що саме таким є цей твір
3. Щоб знайти свою сестру Ганусю, Павлусь сказав Девлет-гірею, що ніби-то саме його сестра знає, що сталося з сином хана після бою з козаками.
4. Місце зустрічі козаків в степу - Свиридова могила. Цитата " Але всі старші козаки знали, де стоїть Свиридова могила і кожен до неї потрапляв, хоч би й уночі"
5. Коли сотник віддав наказ наступати Павлусь злякався. Цитата " Павлусеві забилося серце, як почув сотників наказ Його напав страх".
6. Коли виявилося, що серед бранців немає Ганусі, Павлусь почав просити брата і батька їхати в Крим визволяти сестру. Але вони йому відмовили, посилаючись на те, що і сестри не виручать, і самі згинуть. Тому Павлусь вирушив на її пошуки до Криму один. Цитата: "Вони відразу догадалися, що завзяте хлоп'я поїхало шукати сестри, а звідти напевно не вернеться, пропаде".
7. Харциз Карим, якого Павлусь зустрів по дорозі в Крим, відібрав у хлопця коня, сідло з золотом, а самого Павлуся продав у рабство крамарам-татарам.
8. За те, що харциз Карим обдурив хлопця, а ще бальше за те, що він зрадив свій народ, свою землю, козаки його засудили до страти і відтяли йому голову.
9. Під час подорожі з крамарами Павлусь змирився з своєю долею, розуміючи, що йому все рівно потрібно потрапити до Криму, а також сподіваючись на те, що татари до йому розшукати сестру. Він наполегливо вивчав татарську мову, допомагав татарам під час подорожі, у тому числі допомагав спілкуватися їм з іншими бранцями.
10. Павлуся від розправи за втечу від татарина Мустафи врятувало, те, що в двір купця прийшов мулла від Девлет-гірея у пошуках будь-кого, хто може знати хоч щось про долю єдиного сина Девлет-гірея. А Павлусь сказав, що йому це відомо, але про це він розкаже лише самому Девлет-гірею.
Ну вот тут образ Марусі) Повість «Маруся» стала прикладом того, що українська мова нічим не поступається перед мовами інших народів. Головний образ твору — Маруся. У ньому втілені найкращі риси сільської української дівчини. «Та що ж то за дівка була! Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці, як тернові ягідки, бровоньки, як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвіте...» Такими колоритними фразами змальований портрет Марусі. Він нагадує образ дівчини з народної пісні. Маруся слухняна, покірна, працьовита і релігійна. Вона шанувала своїх батьків, в усьому їм допомагала. Вона була, мені здається, аж занадто скромна і сором'язлива: не ходила гуляти з дівчатами ні на вулицю, ні на вечорниці й іншим не радила ходити: «Лучче я, каже, на те місце, упоравшись... ранше устану, заміню твою старість: обідати наварю і батькові в поле понесу. А на вулиці що я забула? Іграшки та пустота...» Ніжна і ласкава Маруся до свого коханого. її внутрішній світ сповнений радісних почуттів, душевної краси. Дівчина прагне щастя. Але Василь змушений іти на заробітки, щоб потім відкупитися від солдатської служби. Сумне життя настало для Марусі без нього. Вона журиться, ночей не досипає, уболіває за долю свого коханого. Письменник змальовує хвилюючі картини, які нас дуже зворушують, заглиблюють у внутрішній світ героїні. Прощаючись з Василем, який їхав на заробітки, Маруся наче передчуває свою смерть: «Василю! На кладовищі мене покидаєш, на кладовищі мене й знайдеш! Поминай мене, не удавайся в тугу... прощай на віки вічні!.. Там побачимось!» І справді, повість має трагічну розв'язку: пішовши в ліс по гриби, Маруся змокла під холодним дощем, застудилась і незабаром померла. У зображенні Марусі, у перебільшенні почуттів героїв, у прагненні Квітки-Основ'яненка розчулити читача добре відчуваються традиції сентименталізму, місцями повість аж надто «сльозлива», але все одно ми читаємо її із захопленням, вона чарує нас своєю поетичністю.
Відповідь:
1Б. Павлусеві було 15 років
2В. На Запоріжжя пішов брат Петро
3. Щоб знайти свою сестру Ганусю, Павлусь сказав Девлет-гірею, що ніби-то саме його сестра знає, що сталося з сином хана після бою з козаками.
4. Місце зустрічі козаків в степу - Свиридова могила. Цитата " Але всі старші козаки знали, де стоїть Свиридова могила і кожен до неї потрапляв, хоч би й уночі"
5. Коли сотник віддав наказ наступати Павлусь злякався. Цитата " Павлусеві забилося серце, як почув сотників наказ Його напав страх".
6. Коли виявилося, що серед бранців немає Ганусі, Павлусь почав просити брата і батька їхати в Крим визволяти сестру. Але вони йому відмовили, посилаючись на те, що і сестри не виручать, і самі згинуть. Тому Павлусь вирушив на її пошуки до Криму один. Цитата: "Вони відразу догадалися, що завзяте хлоп'я поїхало шукати сестри, а звідти напевно не вернеться, пропаде".
7. Харциз Карим, якого Павлусь зустрів по дорозі в Крим, відібрав у хлопця коня, сідло з золотом, а самого Павлуся продав у рабство крамарам-татарам.
8. За те, що харциз Карим обдурив хлопця, а ще бальше за те, що він зрадив свій народ, свою землю, козаки його засудили до страти і відтяли йому голову.
9. Під час подорожі з крамарами Павлусь змирився з своєю долею, розуміючи, що йому все рівно потрібно потрапити до Криму, а також сподіваючись на те, що татари до йому розшукати сестру. Він наполегливо вивчав татарську мову, допомагав татарам під час подорожі, у тому числі допомагав спілкуватися їм з іншими бранцями.
10. Павлуся від розправи за втечу від татарина Мустафи врятувало, те, що в двір купця прийшов мулла від Девлет-гірея у пошуках будь-кого, хто може знати хоч щось про долю єдиного сина Девлет-гірея. А Павлусь сказав, що йому це відомо, але про це він розкаже лише самому Девлет-гірею.
Пояснення:
Повість «Маруся» стала прикладом того, що українська мова нічим не поступається перед мовами інших народів. Головний образ твору — Маруся. У ньому втілені найкращі риси сільської української дівчини. «Та що ж то за дівка була! Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці, як тернові ягідки, бровоньки, як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвіте...» Такими колоритними фразами змальований портрет Марусі. Він нагадує образ дівчини з народної пісні. Маруся слухняна, покірна, працьовита і релігійна. Вона шанувала своїх батьків, в усьому їм допомагала. Вона була, мені здається, аж занадто скромна і сором'язлива: не ходила гуляти з дівчатами ні на вулицю, ні на вечорниці й іншим не радила ходити: «Лучче я, каже, на те місце, упоравшись... ранше устану, заміню твою старість: обідати наварю і батькові в поле понесу. А на вулиці що я забула? Іграшки та пустота...» Ніжна і ласкава Маруся до свого коханого. її внутрішній світ сповнений радісних почуттів, душевної краси. Дівчина прагне щастя. Але Василь змушений іти на заробітки, щоб потім відкупитися від солдатської служби. Сумне життя настало для Марусі без нього. Вона журиться, ночей не досипає, уболіває за долю свого коханого. Письменник змальовує хвилюючі картини, які нас дуже зворушують, заглиблюють у внутрішній світ героїні. Прощаючись з Василем, який їхав на заробітки, Маруся наче передчуває свою смерть: «Василю! На кладовищі мене покидаєш, на кладовищі мене й знайдеш! Поминай мене, не удавайся в тугу... прощай на віки вічні!.. Там побачимось!» І справді, повість має трагічну розв'язку: пішовши в ліс по гриби, Маруся змокла під холодним дощем, застудилась і незабаром померла. У зображенні Марусі, у перебільшенні почуттів героїв, у прагненні Квітки-Основ'яненка розчулити читача добре відчуваються традиції сентименталізму, місцями повість аж надто «сльозлива», але все одно ми читаємо її із захопленням, вона чарує нас своєю поетичністю.