1 ...Ярмо було накладене на шию дикому турові, загнаному, знесиленому... Б. пролог
2 ...Якась страшна жінка, бліда, простоволоса, у подертій одежі... В. портрет
3. Вікна були повидирані, комишеві стріхи обсипались і кінці лат стирчали з них... Г.екстер'єр
4. Дорого заплатив я за волю, гірку ціну дав.. А .епілог
д.інтер'єр
Пояснення:
Інтер’єр (фр. inte’rieur — внутрішній) — у літературі — вид опису, змалювання внутрішніх приміщень та предметів, які в них знаходяться і безпосередньо оточують персонажів твору. Опис зовнішнього вигляду певної будівлі чи урбаністичної композиції (майдан, вулиця тощо) називається екстер’єром.
Але красунчик принц, схожий на однокласника Вадима Кулаківського, не чує. Він усе кружляє в танку з обраницею-обманницею, схожою на Ірку Завадчук: он і татуювання на плечі таке саме! Русалонька невідворотно перетворюється на сяйливу хмарку і пропливає в небі над Софійчиним балконом. От-от упадуть на книжку солоні краплі…
– Ти плачеш? – раптом озвалася за спиною тітонька Сніжана.
Тітонька Сніжана також порятувала свого судженого. Але не з води. Валентин поламав ногу на футболі. До травмопункту потрапив саме на Сніжанине чергування. Так і познайомились. У них за півтора тижня весілля.
Тітонька поклала свою легку (так і її пацієнти кажуть!) руку на Софійчине плече:
– Я й собі колись за Русалонькою побивалась і не терпіла казок із поганим кінцем. Якби моя воля – видала б закон: заборонити нещасливі фінали в казках!
– То я не одна така? – схлипнула голосно, але з полегкістю.
– У мене вдалась! Правда, нині… – тітонька сумовито провела поглядом хмаринку і сперлась на поруччя, – і я не проти політати безтурботним клубочком пари…
– Ви серйозно, тітонько? – не вірила своїм вухам племінниця.
– А що? Ні тобі переживань, ані клопотів про якесь там заміжжя…
Отакої! Якесь заміжжя! Мама так раділа, що тітонька нарешті знайшла своє щастя! Що кінець кінцем вибрала гідну пару. Бо Сніжана перебирала женихами, як циган кіньми. Багатьох відшивала тільки за те, що були всілякими там Зеленьками, Пічкурами, Розсипаними.
Жодне з прізвищ не пасувало до її імені!
Та й на своєму зоставатись ніяк: Ягода Сніжана! Цей же наречений – і розумний, і серйозний. І прізвище, як на замовлення, – Білий!
Тітоньці шилася розкішна весільна сукня. Вітальню вже засновано м'яким прозорим шовком, закидано мережаними стрічками, обсипано дрібними атласними трояндочками… Убрання буде справжнісіньким дивом – Софійка передчувала це, щогодини бігаючи до вітальні милуватися. Мама з тітонькою шитимуть його власноруч. По-перше, заощадять, хоч для жениха гроші – не проблема. По-друге, створять щось неповторне, ексклюзивне, як тепер кажуть.
І після цього пхекати: "Якесь заміжжя!"
Роздуми обірвав плач тримісячного братика.
– Софійко, біжи забав! – попросила мама. – Бо ми сьогодні так і не покроїмо. Стій, не крутись! Мірку мені, по-твоєму, з чого знімати? З бабусиної шафи?
Шафа тут, звісно, ні до чого. Просто, на відміну від тонесенької білявки Сніжани, вона неповоротка. Товста і чорна. І не виходить заміж.
Ну от, морочитись із братиком знову Софійці! Ні-ні, вона обожнює маленького Ростика! Проте мусять бути якісь межі. Усеньке вчорашнє післяобіддя вона вистоювала з візочком під магазинами: тітонька з мамою не минули жодного, вибираючи тканини і, як її, фурнітуру. Сьогодні ж укотре доведеться занапасть робити математику: зайнята-бо з дитиною!
Відповідь:
1Б, 2В, 3Г, 4А
1 ...Ярмо було накладене на шию дикому турові, загнаному, знесиленому... Б. пролог
2 ...Якась страшна жінка, бліда, простоволоса, у подертій одежі... В. портрет
3. Вікна були повидирані, комишеві стріхи обсипались і кінці лат стирчали з них... Г.екстер'єр
4. Дорого заплатив я за волю, гірку ціну дав.. А .епілог
д.інтер'єр
Пояснення:
Інтер’єр (фр. inte’rieur — внутрішній) — у літературі — вид опису, змалювання внутрішніх приміщень та предметів, які в них знаходяться і безпосередньо оточують персонажів твору. Опис зовнішнього вигляду певної будівлі чи урбаністичної композиції (майдан, вулиця тощо) називається екстер’єром.
Але красунчик принц, схожий на однокласника Вадима Кулаківського, не чує. Він усе кружляє в танку з обраницею-обманницею, схожою на Ірку Завадчук: он і татуювання на плечі таке саме! Русалонька невідворотно перетворюється на сяйливу хмарку і пропливає в небі над Софійчиним балконом. От-от упадуть на книжку солоні краплі…
– Ти плачеш? – раптом озвалася за спиною тітонька Сніжана.
Тітонька Сніжана також порятувала свого судженого. Але не з води. Валентин поламав ногу на футболі. До травмопункту потрапив саме на Сніжанине чергування. Так і познайомились. У них за півтора тижня весілля.
Тітонька поклала свою легку (так і її пацієнти кажуть!) руку на Софійчине плече:
– Я й собі колись за Русалонькою побивалась і не терпіла казок із поганим кінцем. Якби моя воля – видала б закон: заборонити нещасливі фінали в казках!
– То я не одна така? – схлипнула голосно, але з полегкістю.
– У мене вдалась! Правда, нині… – тітонька сумовито провела поглядом хмаринку і сперлась на поруччя, – і я не проти політати безтурботним клубочком пари…
– Ви серйозно, тітонько? – не вірила своїм вухам племінниця.
– А що? Ні тобі переживань, ані клопотів про якесь там заміжжя…
Отакої! Якесь заміжжя! Мама так раділа, що тітонька нарешті знайшла своє щастя! Що кінець кінцем вибрала гідну пару. Бо Сніжана перебирала женихами, як циган кіньми. Багатьох відшивала тільки за те, що були всілякими там Зеленьками, Пічкурами, Розсипаними.
Жодне з прізвищ не пасувало до її імені!
Та й на своєму зоставатись ніяк: Ягода Сніжана! Цей же наречений – і розумний, і серйозний. І прізвище, як на замовлення, – Білий!
Тітоньці шилася розкішна весільна сукня. Вітальню вже засновано м'яким прозорим шовком, закидано мережаними стрічками, обсипано дрібними атласними трояндочками… Убрання буде справжнісіньким дивом – Софійка передчувала це, щогодини бігаючи до вітальні милуватися. Мама з тітонькою шитимуть його власноруч. По-перше, заощадять, хоч для жениха гроші – не проблема. По-друге, створять щось неповторне, ексклюзивне, як тепер кажуть.
І після цього пхекати: "Якесь заміжжя!"
Роздуми обірвав плач тримісячного братика.
– Софійко, біжи забав! – попросила мама. – Бо ми сьогодні так і не покроїмо. Стій, не крутись! Мірку мені, по-твоєму, з чого знімати? З бабусиної шафи?
Шафа тут, звісно, ні до чого. Просто, на відміну від тонесенької білявки Сніжани, вона неповоротка. Товста і чорна. І не виходить заміж.
Ну от, морочитись із братиком знову Софійці! Ні-ні, вона обожнює маленького Ростика! Проте мусять бути якісь межі. Усеньке вчорашнє післяобіддя вона вистоювала з візочком під магазинами: тітонька з мамою не минули жодного, вибираючи тканини і, як її, фурнітуру. Сьогодні ж укотре доведеться занапасть робити математику: зайнята-бо з дитиною!