пожайлуста 16. У реченні “Сіроманець перекусив би тебе, як сірника!” (повість Миколи
Вінграновського “Сіроманець”) використано:
а) епітет;

б) метафору;
в) гіперболу;
г) порівняння.
17. Сашкові (повість Миколи Вінграновського “Сіроманець”) по ночах снилися:
а) айсберги;
б) глинища;
в) вовки;
г) ліси.
18. Головою колгоспу (повість Миколи Вінграновського “Сіроманець”) був:
а) Побігайло;
б) Василь Чепіжний;
в) Шевчук;
г) Олександр Степанович.
19. Установити відповідність між героєм і його реплікою (повість Миколи
Вінграновського “Сіроманець”):
1) Сашко;
2) Олександр Степанович;
3) Василь Чепіжний;
4) Надія Петрівна.
а) “Сіроманця зачули, герої? Чи, може, безталання своє, аби ви мені
виздихали всі підряд!”
б) “А як сніг упаде, стане видно твої сліди, що тоді? Живи в глинищі й
нікуди не виходь.”
в) “Ви б … краще подумали, що нам робити з дикими кабанами!
Розплодилося їх, як не знати чого…”
г) “…не звертайте уваги на цей мікрофон, але декілька слів для нашого
районного радіо та для газети.”
д) “…держава посилає таких людей, ну, наприклад, в Одесу, у знамениту на
весь світ лікарню імені Філатова.”
20. У реченні “Сашко забіг за Галею Грушецькою додому, і дорога до школи в
цей день сміялась на сонці досхочу” (повість Миколи Вінграновського
“Сіроманець”) використано:
а) персоніфікацію;
б) гіперболу;
в) порівняння;
г) епітет.

 З батківської науки ми починаємо своє навчання.Вони нам радять що робити і як зробит правильний вибір в тяжкій для нас ситуації.
 В сім'ї закладаються основи формування особистості. Сім'я пов'язана кровними і родинними відносинами, поєднуючи подружжя, дітей і батьків, об'єднує одночасно два, три, а інколи й чотири поко-ління: батько й мати, бабуся й дідусь, онуки й правнуки. Шлюб двох людей ще не є сім'я. У відтворенні людського роду, в дітонародженні і вихованні полягають основні функції сім'ї.
У сім'ях усіх станів проявлялась велика турбота про виховання дітей. Б народі вона найчастіше будувалась за принципом "роби як я", тобто в основу сімейного виховання був покладений авторитет бать-ків, їх діла і вчинки, сімейні традиції. Зразком був батько, глава сімей-ства. Його приклад, як правило, наслідували хлопчики, дівчатка най-частіше навчалися в матері.
 

І справді, ім’я людини чи її прізвище мало чого важить для оточуючих, адже головне для них — це суть людини. Саме тому у своїй комедії «Мина Мазайло» М. Куліш найбільшу увагу приділяє сутності персонажів, саме в ній він вбачає проблему, яка через роки тільки поглиблюється.

Для прикладу можна взяти сина головного героя Мокія, якого у творі частіше називають Мокою. На перший погляд, він є справжнім патріотом своєї країни: хлопець наполягає на тому, щоб його родина повернула втрачену з часом частину їхнього прізвища «Квач», він обожнює українську мову і навіть зміг українізувати свою подругу Улю. Але насправді це досить обмежена людина, яка не визнає нічого, що не збігається з його поглядами.

Для сестри Мини Матрони українська мова навпаки є чимось маловартісним і соромним, а тому й огидним. А прізвище брата вона вважає некультурним, мужицьким. Зміну прізвища вона вважає такою ж простою справою, як і зміну капелюха. Як вона каже: «Треба буде і собі трошки одмінити прізвище. Розторгуєва — це прекрасне прізвище, та, на жаль, не модне тепер. От, наприклад, Мєталова-Темброва — зовсім інша річ».

Про жінку Мини та його дочку годі й казати, бо вони не мають власного погляду і сприймають своє українське прізвище та українську мову так само, як і голова родини. Для них власне прізвище стає поєднанням літер у неприємне слово, якусь закарлючку, що стає перешкодою стати їм достойними членами тогочасного суспільства.

Щодо Улі, то про неї можна сказати лише те, що це збита Мокою з пантелику дитина. До того ж у той час таких, як Уля, було дуже багато. Вона стала у творі моделлю тогочасної молоді.

І нарешті головний герой комедії — Мина Мазайло, дрібний чиновник одного з безлічі управлінь. Він щиро вірить, що перешкодою у просуванні кар'єрними сходами для нього є українське походження і власне прізвище. І заради більш високої посади він готовий на все. Він не зміг би підставити ближнього або вбити, а ось зречення свого народу він не вважає поганим вчинком чи злочином. І герой це робить, змінюючи своє прізвище на більш, як він вважає, милозвучне.

У результаті Мина Мазайло виявляється не тільки звичайним пристосуванцем, а ще й справжнім дурнем. Адже він не врахував, що в роки українізації його дії будуть сприйняті, як ворожі, через що він не отримає ні гарної посади, ні поваги в суспільстві. Дуже символічно, що газетне повідомлення про звільнення з роботи Мини Мазайла було надруковане поряд з повідомленням про зміну ним прізвища.

Отже, головна характеристика усіх героїв «Мини Мазайла», яких висміює у своїй п’єсі М. Куліш, — пристосуванство, обмеженість і неповага до власного минулого та свого рідного народу. Автор сміється, але ситуація, яку він відобразив у творі, дуже сумна. А найгірше, що така ситуація і такі люди час від часу з’являються знову. На жаль, є такі, як Мазайло, і серед нас.