Вороні, що молилась день від дня, Вславляючи свою пташину віру, Десь так за місяць до великодня Бог дав шматок «Любительського» сиру. Сидить Ворона в лісі між гілляк І вертить тим сирком і так, і сяк. То пхне в дупло, то суне поміж віти, В гніздо ховає й знов виймає звідти, Аби лише нанюхатися всмак. А з’їсти не наважиться ніяк: Триває піст, то й змушена говіти. Минає тиждень, другий проліта... Говіє наша страдниця свята, Кору лиш їсть, скоромного ж — нічого! Охляла, бідна, схудла до знемоги. А сир лежить, поглянеш — сміхота: Засох, поцвів, вже чимось тхне від нього. Вороні хоч би що — анітелень. Кінець кінцем настав жаданий день, Схопила сир, дзьобнула — дивна штука! — Не кришиться — твердий, як каменюка, Немов лукавий клав його під прес! Ворона зла! Бо нічим розговітись. Тримає в дзьобі свій делікатес. Аж тут Лисиця виткнулася звідкись І мовить, звівши очі до небес: «Голубонько, Христос воскрес! Про тебе ходить чутка в нашім борі, Що ти співаєш у церковнім хорі. Я ж страх люблю божественні пісні, Вони такі душевні, чарівні!.. Молю тебе, співачко незрівнянна, Утіш мене своїм меццо-сопрано, Псалом якийсь чи пісню заспівай. Ну, я чекаю, любонько, давай!..» Ворона вниз поглянула спроквола, Розкрила рота й видала «вокал»... Сир випав з дзьоба, полетів додолу І вбив руду Лисицю наповал.
• «Дід Андрій вважав своїм обов’язком привчити Павлуся до лицарського ремесла. Вчив його їздити на коні, кидати списом та арканом, стріляти з рушниці та з лука й орудувати шаблею. Часом оповідав йому про Запорожжя, про козаків, їхні звичаї та про всі походи й пригоди із свого життя». • «Павлусь мріяв про те, коли й він підросте, стане славним козаком». • «Здається, не було нічого такого, чого б Павлусь для Гані не зробив». • «Павлусь підніс вгору свого супротивника та, як лише цей відстав від землі, розмахнув ним і кинув на землю». • «Павлусь дивився на те все наляканими очима. Йому здавалось, що це якийсь страшний сон, з якого не можна прокинутися». • «Його огорнув страх. У його уяві татарва була такою, що її ніхто не переможе. Дідусь розказував йому, як козаки били татар, та ось він бачив, як татарви нічого не стримало, і дідусь, і багато інших дужих козаків полягли». • Непорадний: «Козакові соромно плакати, ось що. Виростеш — козаком станеш, тоді й засоромишся». • «У Павлуся забилося серце, коли почув сотників наказ. Він сьогодні побачить те, що від дідуся стільки наслухався. Побачить, як козацтво стрінеться з татарами, тими страшними чортами, що цієї ночі так лютували в вці». • «Злодії, пси, чорти! Ви дідуся вбили, ви маму вбили, ви сестру забрали! Ось тобі, ось тобі! — Тепер Павлусь отямився. Він перший раз убив людину. Йому стало страшно, в очах потемніло, і він зомлів. Його взяв на руки Степан і став відтирати». • І він уявляв собі свою любу сестричку, як її татарин веде на мотузці на базар. Як її поганці оглядають та торкають, а відтак везуть у далеку турецьку землю, геть за море, і звідти ніколи їй не вернутись». • «Хіба ж, тату, так її нещасну, залишимо без Дідусева наука стала йому в пригоді. «Ось це Великий Віз, а ця зоря над нами — то показує північ. Ну, навпроти неї мусить бути південь”». • Недоля: «Як хлопець з цього вийде цілий, то знайте, що з нього кошовий буде». • «Хлопець за ці два дні освоївся зі степом і татар тепер не боявся. В нього ж була шабля й два пістолі,— то не те, як він тікав з вки. Тепер він уже між козаками бував у поході і бачив, як татар б’ється». • «Продав ти мене, юдо, Бог тебе певно покарає. Вони мене завезуть в Крим, то, може, й сестру легше знайду». • «Помагав татарам у всьому і вчився запопадливо татарської мови. Він був тямущий, і татари не могли надивуватись. Хлопець вдавав із себе до всього охочого, щирого і виконував усі роботи вправно». • «Ні, не прийму! І моєї християнської не зречусь… Хоч і повісьте. Пощо мені опісля в смолі горіти». • «Внизу, в челядній, вибили Павлуся так, що зі спини аж кров потекла. У хлопця бігли сльози з очей, аж покусав губи до крові, а ні раз не застогнав». • «До ть мені, Господи свята Покрово, визволитися та козаком стати! Усі ці шаласи я з димом пущу і із землею зрівняю».