Всі події , які відбуваються з людиною, багато в чому обумовлені тим місцем, де вони відбуваються. Сприйняття реальності людиною сильно відрізняється в залежності від місця, де людина знаходиться. У сучасному світі велика частина людей проживає далеко від красивої і надихаючої природи – в задушливому місті. Але не можна забувати, що природним місцем існування людини є зовсім не місто, а природа. Для свого щасливого існування людина повинна жити на природі, а не поза нею. Одразу, ще з перших рядків твору видно, що Митько – людина дії, адже це саме він має найбільше розвинуту фантазію, яка проявилася у його «демосфенській» промові перед від’їздом. Також він дуже рухливий та непосидючий, адже ну ніяк не міг всидіти над студіюванням «книжкової скарбниці». Сергійко набагато спокійніший за свого друга, і довго вагається над прийняттям серйозних рішень. Водночас Митько – не боягуз. Можливо, навіть відважніший за свого приятеля, адже оселитися біля озера було його ідеєю, та й рятувати Василя кинувся саме він. Але, на мою думку, це також свідчить про його великодушність та, звісно, вміння прощати помилки. Скоріше за все, саме ці чесноти роблять образ Митька привабливим та по-своєму оригінальним. Мені здається, що він може стати хорошим прикладом хоча б для мене, а тоді – й для моїх однолітків та наступних поколінь. Повість «Химера лісового озера, або Митькозавр із Юрківки» розповідає про веселі, незвичайні, таємничі пригоди Сергія та Митька. Історія розпочинається з того, що учні п'ятого класу отримали від учительки ботаніки завдання на літо — зібрати колекцію комах... а замість цього почали полювати на страшного Митькозавра. Наприкінці твору той виявився простим хлопцем Василем, який вирішив розіграти двох друзів. За веселим, пригодницьким характером оповіді і бажанням оспівати справжню дружбу ця повість нагадує трилогію В. Нестайка «Тореадори з Васюківки».
Слово милосердя складається з двох частин — милість і серце, тобто зробити милість серця. Як просто звучить і як часом важко буває це зробити. Особливо зараз і особливо молоді. Ні, не всім, але багатьом.
Адже наскільки легше пройти, ніж вникати в проблеми або неприємності чужої людини. Адже дуже часто буває, що потрібно просто слово добре сказати або вислухати людину. Здавалося б дрібниця, але часом це рятує від самогубства або іншого необдуманого вчинку. І найбільше, на мою думку, в цій до потребують старше покоління і підлітки.
Старики, тому що зараз, вони по правді кажучи не потрібні нікому — ні сім’ї, ні державі. І згадують про них, або перед Днем Перемоги небудь перед виборами дають подарунки (подачки), отримують голосу і все.
Але старшим людям потрібна увага, маленьке але щодня, потрібно спілкування, потрібно співчуття. Не обов’язково гроші давати або подарунки (хоча це теж не завадить), а просто дати зрозуміти людині що він теж значимий, важливий і його мудрість-це життєвий досвід, який завжди знадобиться. Адже ще великий Лев Толстой казав, що милосердя полягає не стільки в речовий до скільки в духовній підтримці ближнього. Духовна ж підтримка перш за все не в засудженні ближнього, а в пошані його людської гідності.
Підліткам, я так вважаю, теж потрібне розуміння і підтримка. Вони ще не сформувалися як особистість, всередині киплять гормональні перебудови і що з ними буде далі — незрозуміло. Дуже важливо про це пам’ятати батькам і вчителям, адже незважаючи на всю крутизну і незалежність, всередині вони дуже вразливі і уразливі. І ще хочеться сказати що милосердю, неосудно, розумінню і співчуття потрібно вчити з дитинства і вчити особистим прикладом.
Адже якщо тато постійно поступається місцем у транспорті, допомагає сусідці донести сумки, дитина не залишиться осторонь. Він в майбутньому не пройде повз чужого горя і завжди постарається до будь то літня людина або травмовану тварину.
У житті трапляється всяке і кожен може потрапити у скрутне становище. Головне не дорікати і судити, а постаратися зрозуміти і сказати підбадьорюючі слово — ось це і буде милосердя, розуміння і співчуття тому, хто серцю милий.
Одразу, ще з перших рядків твору видно, що Митько – людина дії, адже це саме він має найбільше розвинуту фантазію, яка проявилася у його «демосфенській» промові перед від’їздом. Також він дуже рухливий та непосидючий, адже ну ніяк не міг всидіти над студіюванням «книжкової скарбниці». Сергійко набагато спокійніший за свого друга, і довго вагається над прийняттям серйозних рішень. Водночас Митько – не боягуз. Можливо, навіть відважніший за свого приятеля, адже оселитися біля озера було його ідеєю, та й рятувати Василя кинувся саме він. Але, на мою думку, це також свідчить про його великодушність та, звісно, вміння прощати помилки.
Скоріше за все, саме ці чесноти роблять образ Митька привабливим та по-своєму оригінальним. Мені здається, що він може стати хорошим прикладом хоча б для мене, а тоді – й для моїх однолітків та наступних поколінь.
Повість «Химера лісового озера, або Митькозавр із Юрківки» розповідає про веселі, незвичайні, таємничі пригоди Сергія та Митька. Історія розпочинається з того, що учні п'ятого класу отримали від учительки ботаніки завдання на літо — зібрати колекцію комах... а замість цього почали полювати на страшного Митькозавра. Наприкінці твору той виявився простим хлопцем Василем, який вирішив розіграти двох друзів. За веселим, пригодницьким характером оповіді і бажанням оспівати справжню дружбу ця повість нагадує трилогію В. Нестайка «Тореадори з Васюківки».
Адже наскільки легше пройти, ніж вникати в проблеми або неприємності чужої людини. Адже дуже часто буває, що потрібно просто слово добре сказати або вислухати людину. Здавалося б дрібниця, але часом це рятує від самогубства або іншого необдуманого вчинку. І найбільше, на мою думку, в цій до потребують старше покоління і підлітки.
Старики, тому що зараз, вони по правді кажучи не потрібні нікому — ні сім’ї, ні державі. І згадують про них, або перед Днем Перемоги небудь перед виборами дають подарунки (подачки), отримують голосу і все.
Але старшим людям потрібна увага, маленьке але щодня, потрібно спілкування, потрібно співчуття. Не обов’язково гроші давати або подарунки (хоча це теж не завадить), а просто дати зрозуміти людині що він теж значимий, важливий і його мудрість-це життєвий досвід, який завжди знадобиться. Адже ще великий Лев Толстой казав, що милосердя полягає не стільки в речовий до скільки в духовній підтримці ближнього. Духовна ж підтримка перш за все не в засудженні ближнього, а в пошані його людської гідності.
Підліткам, я так вважаю, теж потрібне розуміння і підтримка. Вони ще не сформувалися як особистість, всередині киплять гормональні перебудови і що з ними буде далі — незрозуміло. Дуже важливо про це пам’ятати батькам і вчителям, адже незважаючи на всю крутизну і незалежність, всередині вони дуже вразливі і уразливі. І ще хочеться сказати що милосердю, неосудно, розумінню і співчуття потрібно вчити з дитинства і вчити особистим прикладом.
Адже якщо тато постійно поступається місцем у транспорті, допомагає сусідці донести сумки, дитина не залишиться осторонь. Він в майбутньому не пройде повз чужого горя і завжди постарається до будь то літня людина або травмовану тварину.
У житті трапляється всяке і кожен може потрапити у скрутне становище. Головне не дорікати і судити, а постаратися зрозуміти і сказати підбадьорюючі слово — ось це і буде милосердя, розуміння і співчуття тому, хто серцю милий.