Мистецтво має багато в вираження: у камені, у фарбах, у звуках, у слові тощо. Кожен його різновид, впливаючи на різні органи чуття, може справляти на людину сильне враження й створювати такі образи, що закарбуються назавжди.
Багато років точаться дискусії щодо того, яке з різновидів мистецтва має найбільшу виражальну силу. Хтось вказує на мистецтво слова, хтось – на живопис, треті називають музику найтоншим, а відтак найвпливовішим на душу людини мистецтвом.
Мені здається, це питання індивідуального смаку, про який, як кажуть,не сперечаються. Безперечним є лише той факт, що мистецтво має якусь загадкову силу та владу над людиною. Причому сила ця поширюється як на автора, творця, так і на “споживача” продуктів творчої діяльності.
Художник не може інколи подивитися на світ очима звичайної людини, як-от герой з новели М. Коцюбинського “Цвіт яблуні”. Він розривається між двома своїми ролями: батька, що зазнав горя через хворобу своєї доньки, й митця, що не може не дивитися на події згасання своєї дитини, як на матеріал для майбутньої повісті.
Часом і слухач не в змозі зупинити дію сил мистецтва. У “Давній казці” Лесі Українки можна побачити, як сила пісні, слова співця допомагають лицареві полонити серце коханої. Згодом ми бачимо, як слово, високе слово пісні, скидає з престолу лицаря, який перетворився на тирана. І таких прикладів безліч.
Вочевидь, наші класики, відчуваючи тонкі порухи людської душі, хотіли показати нам, як може впливати на людину й навіть на цілий народ художник. Дякувати таким прикладам, ми можемо глибше розуміти не лише силу мистецтва, а й цінувати творче в людині.
ихайлик — простий сільський хлопчик, син бідняків. Він дуже допитливий — йому все хочеться знати, до всього дійти своїм розумом або ж довідатися від дорослих. Наслухавшись казок, легенд і розповідей свого діда Дем’яна, любимої ним бабусі, Михайлик бачить світ саме крізь призму цих казок і розповідей. Він любить зорі у високому небі, запах жита в полі і різних трав у лісі, любить слухати перепілку в житі і стук дятла на старій груші… Світ для нього — це дивне видіння, дійсність часто в його схвильованій уяві переплітається з чарівною казкою-мрією чи романтичною легендою. Він чуйно прислухається до бентежних звуків гусей-лебедів у високому весняному небі і з подивом заглядає до гніздечка лісової куріпки, де лежать безпомічні пташенята, Михайлик — талановитий хлопець. Ще в школі він береться за перо письменника, починає писати п’єси. Спочатку Михайлик багато перечитав їх, особливо таких, де є стрілянина. А потім і сам заходів написати п’єсу. Гумористичні сцени весь час перемежовуються з ліричними. Вони пропускаються крізь світосприймання хлопчика, У Михайлика можна багато чого повчитися: селянської ґрунтовності, природної, від батька-матері засвоювання мудрості, щирості й відкритості, усього того, що протистоїть «хворобі віку» — холодноокості. Стельмахів Михайлик налаштований на казкове сприйняття світу, це поетична душа, яку «видіння казки» не раз бере на свої крила. Подорослівши, Михайлик (чия мрія стати письменником таки збулася) мав підстави сказати про пору власного дитинства, як про «по-своєму прекрасний час». Передусім тому, що попри тяжкі нестатки звідав він і радість спілкування з людською дорогою і красою, вбираючи в свою душу отой самий лад хліборобського життя, хай і порушений гострими соціальними катаклізмами. План до характеристики образу Михайлика.
Мистецтво має багато в вираження: у камені, у фарбах, у звуках, у слові тощо. Кожен його різновид, впливаючи на різні органи чуття, може справляти на людину сильне враження й створювати такі образи, що закарбуються назавжди.
Багато років точаться дискусії щодо того, яке з різновидів мистецтва має найбільшу виражальну силу. Хтось вказує на мистецтво слова, хтось – на живопис, треті називають музику найтоншим, а відтак найвпливовішим на душу людини мистецтвом.
Мені здається, це питання індивідуального смаку, про який, як кажуть,не сперечаються. Безперечним є лише той факт, що мистецтво має якусь загадкову силу та владу над людиною. Причому сила ця поширюється як на автора, творця, так і на “споживача” продуктів творчої діяльності.
Художник не може інколи подивитися на світ очима звичайної людини, як-от герой з новели М. Коцюбинського “Цвіт яблуні”. Він розривається між двома своїми ролями: батька, що зазнав горя через хворобу своєї доньки, й митця, що не може не дивитися на події згасання своєї дитини, як на матеріал для майбутньої повісті.
Часом і слухач не в змозі зупинити дію сил мистецтва. У “Давній казці” Лесі Українки можна побачити, як сила пісні, слова співця допомагають лицареві полонити серце коханої. Згодом ми бачимо, як слово, високе слово пісні, скидає з престолу лицаря, який перетворився на тирана. І таких прикладів безліч.
Вочевидь, наші класики, відчуваючи тонкі порухи людської душі, хотіли показати нам, як може впливати на людину й навіть на цілий народ художник. Дякувати таким прикладам, ми можемо глибше розуміти не лише силу мистецтва, а й цінувати творче в людині.
ихайлик — простий сільський хлопчик, син бідняків. Він дуже допитливий — йому все хочеться знати, до всього дійти своїм розумом або ж довідатися від дорослих. Наслухавшись казок, легенд і розповідей свого діда Дем’яна, любимої ним бабусі, Михайлик бачить світ саме крізь призму цих казок і розповідей. Він любить зорі у високому небі, запах жита в полі і різних трав у лісі, любить слухати перепілку в житі і стук дятла на старій груші… Світ для нього — це дивне видіння, дійсність часто в його схвильованій уяві переплітається з чарівною казкою-мрією чи романтичною легендою. Він чуйно прислухається до бентежних звуків гусей-лебедів у високому весняному небі і з подивом заглядає до гніздечка лісової куріпки, де лежать безпомічні пташенята, Михайлик — талановитий хлопець. Ще в школі він береться за перо письменника, починає писати п’єси. Спочатку Михайлик багато перечитав їх, особливо таких, де є стрілянина. А потім і сам заходів написати п’єсу. Гумористичні сцени весь час перемежовуються з ліричними. Вони пропускаються крізь світосприймання хлопчика, У Михайлика можна багато чого повчитися: селянської ґрунтовності, природної, від батька-матері засвоювання мудрості, щирості й відкритості, усього того, що протистоїть «хворобі віку» — холодноокості. Стельмахів Михайлик налаштований на казкове сприйняття світу, це поетична душа, яку «видіння казки» не раз бере на свої крила. Подорослівши, Михайлик (чия мрія стати письменником таки збулася) мав підстави сказати про пору власного дитинства, як про «по-своєму прекрасний час». Передусім тому, що попри тяжкі нестатки звідав він і радість спілкування з людською дорогою і красою, вбираючи в свою душу отой самий лад хліборобського життя, хай і порушений гострими соціальними катаклізмами. План до характеристики образу Михайлика.
Джерело: https://dovidka.biz.ua/gusi-lebedi-letyat-harakteristika-mihaylika/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua