Нова книжка дитячих повістей Лесі Ворониної «Таємне Товариство Боягузів та Брехунів» інтригує вже своєю шпигунсько-загадковою назвою, а ще більше від самого початку вражає дивовижними ілюстраціями. Дизайнерська робота надзвичайно талановита. Дві повісті – дві історії про Клима Джуру, хлопчака, на плечі якого випадає врятувати світ. Сюжет доволі затертий у дитячій літературі. Проте Леся Воронина змогла оновити його, доповнивши оригінальними ідеями й мотивами.
Перша повість – «Таємне Товариство Боягузів, або Засіб від переляку №9» – це спроба пояснити, що боягузтва потрібно позбуватися. Клим Джура має побороти цей свій страх, а мимохіть і порятувати планету. Авторка майстерно поєднує психологізм і повчальність: прості, навіть трохи банальні як для дитячої літератури сюжети обростають психологічною глибиною. Повісті Л. Ворониної – це форма психологічної до дитині, котра відчуває слабкість, котра не може захистити себе від хуліганкуватих однолітків (таких, як Сашко Смик, або Кактус). У повісті Землю атакують прибульці з чужої Галактики – підступні і хижі Синьоморди-Квакожери, яким вельми до смаку наші комахи. Климові в його боротьбі з космічними варварами допомагають інші члени Товариства – Жук і Заєць. Але в центрі Таємного Товариства – супербабуся Соломія. В реальному житті це маленька жіночка з добрими очима, яка пече пиріжки для онучка. Але насправді це жінка з надпотужними здібностями, яка заснувала Товариство і яка весь час працює над дивовижними винаходами.
Друга повість – «Пастка для синьоморда, або Таємне Товариство Брехунів» – це знову-таки історія про боротьбу з величезними жабунами, які вирішили помститися за свою колишню поразку, але також і про осмислення брехні (справді, це питання показано в діалектичній складності, життєвій багатовимірності). І хоча бабуся Соля зробила так, аби синьоморди після попереднього космічного набігу, повернувшись додому, розповіли, що на Землю більше не варто потикатися, синьоморди все одно вирішують підкорити ласий шматочок Всесвіту. У другій повісті позаяк усі події розгортаються в загадковому Єгипті, де героям допомагають єгипетські боги. А також юні читачі дізнаються багато цікавого про міфологію та культуру цієї країни.
Для художнього світу Л. Ворониної притаманна виразна соціальна критика. У другій повісті висміюються такі риси нашого суспільства, як жадібність, облесливість, ненажерливість; висміюються політики, які дбають лише за власні прибутки. Вона стають поплічниками синьомордів на Землі, а в символічному плані й уподібнюються до цих синіх космічних жаб. Можливо, часом дотепні карикатури, притаманні дитячій літературі, перетворюються на справжні політичні лозунги, як-от: «Видно, щось не дуже приємне наворожили капіталістові, – єхидно проказала огрядна тітонька з великою господарською сумкою в руках». Тонкощі такого іронічного образу легко збагне дорослий, зокрема ті, хто ще пам’ятають про радянський період. Антикапіталістичне спрямування дитячих повістей часом видається надмірним.
Безперечно, дитяча література має закликати до «апрагматичного» – красивого, морально довершеного, одне слово, до істини й добра. Так воно і трапляється в повістях Л. Ворониної, які просочені патріотизмом, любов’ю до своєї родини та рідної землі. Такі твори виховують у дітях гордість за те, що вони народилися в Україні. Повісті закликають дітей до поваги до своїх батьків, бабусь і дідусів. Так, під час порятунку світу Клим дізнається й історію свого роду (рід його походять із характерників).
Часом деякі повчальні нотки в повістях занадто прямолінійні як на дітей середнього шкільного віку. Знову-таки, не можу збагнути, навіщо було для цих самих юних читачів згадувати про «дурнувату пісеньку» «Харашо! Всьо будет харашо…» Вєрки Сердючки. Чи аж так це було потрібно, та й часом діти в такому віці підхоплюють доволі швидко саме те, що дорослі називають дурнуватим. Трапляються у книжці й пунктуаційні помилки (немає ком перед підрядними частинами складного речення), а в дитячих книжках коректорська робота має бути бездоганною, оскільки книжка привчає дитину до грамотності.
Нова книжка дитячих повістей Лесі Ворониної «Таємне Товариство Боягузів та Брехунів» інтригує вже своєю шпигунсько-загадковою назвою, а ще більше від самого початку вражає дивовижними ілюстраціями. Дизайнерська робота надзвичайно талановита. Дві повісті – дві історії про Клима Джуру, хлопчака, на плечі якого випадає врятувати світ. Сюжет доволі затертий у дитячій літературі. Проте Леся Воронина змогла оновити його, доповнивши оригінальними ідеями й мотивами.
Перша повість – «Таємне Товариство Боягузів, або Засіб від переляку №9» – це спроба пояснити, що боягузтва потрібно позбуватися. Клим Джура має побороти цей свій страх, а мимохіть і порятувати планету. Авторка майстерно поєднує психологізм і повчальність: прості, навіть трохи банальні як для дитячої літератури сюжети обростають психологічною глибиною. Повісті Л. Ворониної – це форма психологічної до дитині, котра відчуває слабкість, котра не може захистити себе від хуліганкуватих однолітків (таких, як Сашко Смик, або Кактус). У повісті Землю атакують прибульці з чужої Галактики – підступні і хижі Синьоморди-Квакожери, яким вельми до смаку наші комахи. Климові в його боротьбі з космічними варварами допомагають інші члени Товариства – Жук і Заєць. Але в центрі Таємного Товариства – супербабуся Соломія. В реальному житті це маленька жіночка з добрими очима, яка пече пиріжки для онучка. Але насправді це жінка з надпотужними здібностями, яка заснувала Товариство і яка весь час працює над дивовижними винаходами.
Друга повість – «Пастка для синьоморда, або Таємне Товариство Брехунів» – це знову-таки історія про боротьбу з величезними жабунами, які вирішили помститися за свою колишню поразку, але також і про осмислення брехні (справді, це питання показано в діалектичній складності, життєвій багатовимірності). І хоча бабуся Соля зробила так, аби синьоморди після попереднього космічного набігу, повернувшись додому, розповіли, що на Землю більше не варто потикатися, синьоморди все одно вирішують підкорити ласий шматочок Всесвіту. У другій повісті позаяк усі події розгортаються в загадковому Єгипті, де героям допомагають єгипетські боги. А також юні читачі дізнаються багато цікавого про міфологію та культуру цієї країни.
Для художнього світу Л. Ворониної притаманна виразна соціальна критика. У другій повісті висміюються такі риси нашого суспільства, як жадібність, облесливість, ненажерливість; висміюються політики, які дбають лише за власні прибутки. Вона стають поплічниками синьомордів на Землі, а в символічному плані й уподібнюються до цих синіх космічних жаб. Можливо, часом дотепні карикатури, притаманні дитячій літературі, перетворюються на справжні політичні лозунги, як-от: «Видно, щось не дуже приємне наворожили капіталістові, – єхидно проказала огрядна тітонька з великою господарською сумкою в руках». Тонкощі такого іронічного образу легко збагне дорослий, зокрема ті, хто ще пам’ятають про радянський період. Антикапіталістичне спрямування дитячих повістей часом видається надмірним.
Безперечно, дитяча література має закликати до «апрагматичного» – красивого, морально довершеного, одне слово, до істини й добра. Так воно і трапляється в повістях Л. Ворониної, які просочені патріотизмом, любов’ю до своєї родини та рідної землі. Такі твори виховують у дітях гордість за те, що вони народилися в Україні. Повісті закликають дітей до поваги до своїх батьків, бабусь і дідусів. Так, під час порятунку світу Клим дізнається й історію свого роду (рід його походять із характерників).
Часом деякі повчальні нотки в повістях занадто прямолінійні як на дітей середнього шкільного віку. Знову-таки, не можу збагнути, навіщо було для цих самих юних читачів згадувати про «дурнувату пісеньку» «Харашо! Всьо будет харашо…» Вєрки Сердючки. Чи аж так це було потрібно, та й часом діти в такому віці підхоплюють доволі швидко саме те, що дорослі називають дурнуватим. Трапляються у книжці й пунктуаційні помилки (немає ком перед підрядними частинами складного речення), а в дитячих книжках коректорська робота має бути бездоганною, оскільки книжка привчає дитину до грамотності.
.
.
.
Надеюсь, чем-то