Розкрийте любов до рідної мови та боротьбу за її чистоту у творі М. Куліша „Мина Мазайло“.​

Б
Образ жінки - центральний образ у збірці Івана Франка "Зів'яле листя". І, як і душа кожної жінки, образ цей глибокий, незбагнений, неясний и незрозумілий. Він нагадує саму матінку-природу - непостійну, змінливу: то лагідну, як весняний вітерець, то жорстоку і своєвільну, як буря. Ці природні явища грають з бідною душою ліричного героя, змушують її спочатку парити в небесах від щастя, а потім падати на саме дно, розбиваючись о сіре каміння. Так маленький листочок покладається на вітер, так душа поета довіряє себе незвіданому досі явищу - жінці, і тепер тільки вона володарка цій душі...

Митька - мрійник. Замолоду мріяв. Зовсім ще юним мріяв, наприклад, зібратися втрьох-вчотирьох, обладнати човен, взяти рушниці, снасті і сплыть по річках до Льодовитого океану. А там спробувати просунутися по льоду до Північного полюса. Мріяв також відправитися в пошукову експедицію в Алтайські гори - шукати золото і ртуть. Мріяв... Багато мріяв. Всі мріють, але інші - отмечтали і почали влаштовувати своє життя...підручними, так скажемо, засобами. Митька перетворився в самого безглуздого, безнадійного мрійника - дорослого. Життя ліниво жувала його мрії, над Митькой сміялися, а він - із завзятістю незнищенним мечтал.Только навчився приховувати від людей свої мрії. А мрії - одна химерні іншого. Ось, припустимо, він дізнався одну травичку... Травичка так собі, непоказна, майже всі знають її, але ніхто не знає, що цієї травичкою можна лікувати... А Митька знає. Він ночами, щоб ніхто не бачив, збирає з ліхтариком цю травичку, наполягає і лікує направо і наліво... Славу Митькові співають велику, подейкують, не відлити йому ще за життя золотий пам'ятник в зростання. Митька тільки криво посміхається на цю затію. І нагадує людям, як вони сміялися над ним.