грошей, напевне, прагнуть усі люди на землі. але для когось гроші — це просто засіб існування, своєрідна ланка в ланцюжку «праця — гроші — матеріальні тя духовні блага». а є люди, для яких гроші — сенс життя, його мета. такі люди живуть заради грошей, заради якось сліпого накопичення. причому свої гроші вони майже не витрачають. єдиний достойний вклад грошей, на їхню думку, — це той, що знову таки дасть якийсь прибуток, принесе нові гроші.
про згубний вплив грошей за всю історію людства сказано і написано дуже багато. і хоча, мабуть, ніщо ніколи не зможе запобігти новим проявам цієї «хвороби», мудрі світу цього невтомно нагадують нам про ту шкоду, що можуть завдати людині гроші. своєрідним попередженням людям-грошолюбам є п'єса івана кар-пенка-карого «стотисяч».
у комедії «сто тисяч» автор на прикладі невеликого періоду життя головного героя п'єси герасима калитки показав, наскільки згубним буває вплив грошей на людину, до чого може призвести жага багатства, жадоба др наживи. герасим калитка прагне збагачення: він скуповує землі збанкрутілих поміщиків і бідних селян, накручує відсотки на борг своєму кумові, на всьому економить у повсякденному житті. він заздрить багатієві пузирю, у якого величезне господарство і повно грошей. аж ось доля звела його з невідомим, який запропонував йому купити фальшиві гроші, які аж ніяк не відрізниш від справжніх.
мабуть, у таких шахраїв, яким був невідомий, дуже розвинена інтуїція. вони відчувають людей, які живуть заради накопичення і вже підпали під страшний вплив грошей. звісно, герасим з його жадобою до збагачення не міг відмовитися від такої «операції». він настільки захоплений жадобою до наживи, що не помітив найпростішого обману і став жертвою хитрішого від себе шахрая. зрозумівши, що його обманули, калитка не намагається навіть поміркувати над тим, чому так сталося, що до цього призвело, він одразу кинувся вішатися, бо, на його думку, «краще смерть, ніж така потеря».
отже, іван карпенко-карий в образі герасима калитки розкрив проблему згубного впливу грошей на людину, показав, які зміни відбуваються в свідомості й характері людини через надмірну пристрасть до грошей. його п'єса — це своєрідне попередження іншим калиткам про можливі наслідки непомірної жадності.
«…його, стрункого й міцного, з гарними очима, орлячим носом і темним молодим вусом на засмаленому обличчю». «хай воно загориться без вогню й диму… втечу… піду за дунай, може, ще там люди не пособачились…» «не так мані страшно ляха, як злість бере на наших людей: застромив віл шию в ярмо та й байдуже йому, тягне, хоч ти що… ех, піду, де воля, де інші люди…» «се одиноке світло серед сонного села було немов останнім «прощавай» рідного закутка, ниткою, що в’язала його з батьківщиною, з усім близьким. але за хвилину віконце згасло, і остап почув, як разом із зниклим світлом в його серці щось урвалось і село геть одсунулось од його. остап непомітно для себе зітхнув…» «дивне почуття охопило остапові груди: замість радості — сильне обурення стрепехнуло його істоту. в один момент відчув він усі кривди й знущання, які зазнав у покинутому краї, і, твердо упираючись ногами в ногу, на панщизняну землю, він затис кулак і погрозив на той бік річки». «та хіба він сам за весь свій двадцятилітній вік не був лишень панською худобою? хіба його батько, мати, соломія, навіть дідусь його, що ходив у січ, а потім різав панів в умані,— хіба ж вони не стали такою худобою? коли б вони не були панським товаром, то не міг би пан розлучити його з соломією та силою оддати її за свого хурмана, не міг би сивого дідуся катувати на стайні нагаями… не похвалявся б оббілувати остапа за сміливе слово». «ті билиці-казки про січ, козацтво, про боротьбу з панами за волю, яких він слухав затаївши дух й не зводячи розжеврілого ока з уст дідових, будили в дитячій голові химерні мрії, вояцький запал». «і враз остапові зробилось весело і легко, він почувся на волі. молода невитрачена сила хвилею вдарила в груди, розлилась по всіх жилах, запрохалась на волю…» «як живий буду, землю оратиму, житиму… все ж краще на волі, ніж під паном…» «остап теж не боявся смерті. йому тільки хотілось перед смертю побачити соломію». остап про соломію: «вона така добра, так кохала його, вона пішла за ним у далеку дорогу, не кіс своїх задля нього, вона доглядала його, як рідна мати, була вірна, як товариш». «половина мене лежить на дні дунаю, а друга чекає й не дочекається, коли злучиться з нею…» остап є уособленням образу непримиренного борця за волю, який заради досягнення мети готовий заплатити навіть найвищу ціну — життя. на початку повісті ми бачимо молодого парубка, котрий дуже любить свою землю: «ко-жен кущик, горбок, долинка, кожна стежечка — усе це було йому знайоме, промовляло до йо-го». вольнолюбивий характер остапа сформувався завдяки дідовим розповідям про козацьку вольницю. життя в неволі змушувало його душу бунтувати проти наруги над людьми. остап сам постраждав від свавілля: пан позбавив його коханої жінки, віддавши її заміж за нелюба, знущався з його діда. рішення тікати з рідної землі виникло в юнака після погрози пана віддати його в рекрути, із живого шкуру зідрати. це рішення було для остапа дуже важким, адже залишав він найближчих людей — діда та кохану соломію. вони зустрінуться із соломією після того, як та теж вирушить у далеку путь на пошуки волі. остап розумів, що шлях до волі буде тернистим, але заради досягнення мети ладен був пройти крізь пекло. так і сталося: поранення після переправи через дунай, двобій із голодним вовком, взяття у полон турецькими жовнірами, смерть соломії… він скоротав свій вік на самоті, переможений, але не скорений, маючи єдине бажання — «злучитися» зі своєю половиною, яка чекала його на дні дунаю. таку дорогу ціну довелося заплатити остапу за свободу.
грошей, напевне, прагнуть усі люди на землі. але для когось гроші — це просто засіб існування, своєрідна ланка в ланцюжку «праця — гроші — матеріальні тя духовні блага». а є люди, для яких гроші — сенс життя, його мета. такі люди живуть заради грошей, заради якось сліпого накопичення. причому свої гроші вони майже не витрачають. єдиний достойний вклад грошей, на їхню думку, — це той, що знову таки дасть якийсь прибуток, принесе нові гроші.
про згубний вплив грошей за всю історію людства сказано і написано дуже багато. і хоча, мабуть, ніщо ніколи не зможе запобігти новим проявам цієї «хвороби», мудрі світу цього невтомно нагадують нам про ту шкоду, що можуть завдати людині гроші. своєрідним попередженням людям-грошолюбам є п'єса івана кар-пенка-карого «стотисяч».
у комедії «сто тисяч» автор на прикладі невеликого періоду життя головного героя п'єси герасима калитки показав, наскільки згубним буває вплив грошей на людину, до чого може призвести жага багатства, жадоба др наживи. герасим калитка прагне збагачення: він скуповує землі збанкрутілих поміщиків і бідних селян, накручує відсотки на борг своєму кумові, на всьому економить у повсякденному житті. він заздрить багатієві пузирю, у якого величезне господарство і повно грошей. аж ось доля звела його з невідомим, який запропонував йому купити фальшиві гроші, які аж ніяк не відрізниш від справжніх.
мабуть, у таких шахраїв, яким був невідомий, дуже розвинена інтуїція. вони відчувають людей, які живуть заради накопичення і вже підпали під страшний вплив грошей. звісно, герасим з його жадобою до збагачення не міг відмовитися від такої «операції». він настільки захоплений жадобою до наживи, що не помітив найпростішого обману і став жертвою хитрішого від себе шахрая. зрозумівши, що його обманули, калитка не намагається навіть поміркувати над тим, чому так сталося, що до цього призвело, він одразу кинувся вішатися, бо, на його думку, «краще смерть, ніж така потеря».
отже, іван карпенко-карий в образі герасима калитки розкрив проблему згубного впливу грошей на людину, показав, які зміни відбуваються в свідомості й характері людини через надмірну пристрасть до грошей. його п'єса — це своєрідне попередження іншим калиткам про можливі наслідки непомірної жадності.
«…його, стрункого й міцного, з гарними очима, орлячим носом і темним молодим вусом на засмаленому обличчю». «хай воно загориться без вогню й диму… втечу… піду за дунай, може, ще там люди не пособачились…» «не так мані страшно ляха, як злість бере на наших людей: застромив віл шию в ярмо та й байдуже йому, тягне, хоч ти що… ех, піду, де воля, де інші люди…» «се одиноке світло серед сонного села було немов останнім «прощавай» рідного закутка, ниткою, що в’язала його з батьківщиною, з усім близьким. але за хвилину віконце згасло, і остап почув, як разом із зниклим світлом в його серці щось урвалось і село геть одсунулось од його. остап непомітно для себе зітхнув…» «дивне почуття охопило остапові груди: замість радості — сильне обурення стрепехнуло його істоту. в один момент відчув він усі кривди й знущання, які зазнав у покинутому краї, і, твердо упираючись ногами в ногу, на панщизняну землю, він затис кулак і погрозив на той бік річки». «та хіба він сам за весь свій двадцятилітній вік не був лишень панською худобою? хіба його батько, мати, соломія, навіть дідусь його, що ходив у січ, а потім різав панів в умані,— хіба ж вони не стали такою худобою? коли б вони не були панським товаром, то не міг би пан розлучити його з соломією та силою оддати її за свого хурмана, не міг би сивого дідуся катувати на стайні нагаями… не похвалявся б оббілувати остапа за сміливе слово». «ті билиці-казки про січ, козацтво, про боротьбу з панами за волю, яких він слухав затаївши дух й не зводячи розжеврілого ока з уст дідових, будили в дитячій голові химерні мрії, вояцький запал». «і враз остапові зробилось весело і легко, він почувся на волі. молода невитрачена сила хвилею вдарила в груди, розлилась по всіх жилах, запрохалась на волю…» «як живий буду, землю оратиму, житиму… все ж краще на волі, ніж під паном…» «остап теж не боявся смерті. йому тільки хотілось перед смертю побачити соломію». остап про соломію: «вона така добра, так кохала його, вона пішла за ним у далеку дорогу, не кіс своїх задля нього, вона доглядала його, як рідна мати, була вірна, як товариш». «половина мене лежить на дні дунаю, а друга чекає й не дочекається, коли злучиться з нею…» остап є уособленням образу непримиренного борця за волю, який заради досягнення мети готовий заплатити навіть найвищу ціну — життя. на початку повісті ми бачимо молодого парубка, котрий дуже любить свою землю: «ко-жен кущик, горбок, долинка, кожна стежечка — усе це було йому знайоме, промовляло до йо-го». вольнолюбивий характер остапа сформувався завдяки дідовим розповідям про козацьку вольницю. життя в неволі змушувало його душу бунтувати проти наруги над людьми. остап сам постраждав від свавілля: пан позбавив його коханої жінки, віддавши її заміж за нелюба, знущався з його діда. рішення тікати з рідної землі виникло в юнака після погрози пана віддати його в рекрути, із живого шкуру зідрати. це рішення було для остапа дуже важким, адже залишав він найближчих людей — діда та кохану соломію. вони зустрінуться із соломією після того, як та теж вирушить у далеку путь на пошуки волі. остап розумів, що шлях до волі буде тернистим, але заради досягнення мети ладен був пройти крізь пекло. так і сталося: поранення після переправи через дунай, двобій із голодним вовком, взяття у полон турецькими жовнірами, смерть соломії… він скоротав свій вік на самоті, переможений, але не скорений, маючи єдине бажання — «злучитися» зі своєю половиною, яка чекала його на дні дунаю. таку дорогу ціну довелося заплатити остапу за свободу.
джерело: довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua