Окраса української літератури – повість Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків». У творі письменник створив образи людей, які є справжніми дітьми природи. Вони єдині зі світом гір, полонин, лісу, який оточує їх.
Історія обертається навколо хлопця та дівчини. Обидва вони гуцули. Родини Марічки Гутенюк та Іванка Палійчука люто ворогують між собою, намагаючись знищити чоловіків ворожого роду. Але Іван та Марічка покохали один одного ще дітьми. Вони наче первісні люди, адже ворожість у суспільстві не знищила їхніх природних почуттів. Кохання – це справді природне почуття, а ненависть – ні, її нав’язують людям інші люди. Автор повісті дає нам це зрозуміти.
Марічка - поетична дівчина, знає секрети навколишньої природи, ворожіння. Вона складає співанки, які з’являються «ніби самі по собі». Вона настільки чиста, що вміє відповісти добром на зло. Ще в дитинстві вона назавжди привернула серце Іванка до себе, пригостивши його цукеркою у відповідь на спробу побити її.
Іван – це також людина в природному стані. Він прекрасний господар, «ґазда». Іван знає прадавню мудрість про те, як треба доглядати за худобою, як зберегти овечок від злих духів. Для нього видається цілком природним, що сусідка Химка є відьмою і може обертатися у жабу та білу собаку. А в лісі, звісно, бродить чугайстир та полює на нявок.
Іван тонко відчуває природу навкруги себе. Мабуть тому він не тільки добрий господар, але й грає на флоярі. Він здатен на велике почуття і в кінці віддає життя за мрію. Не може жити без радості та кохання.
Є ще два цікаві образи в творі – мольфара Юри та ґаздині Івана Палагни. Але їхнє кохання інше: в ньому проглядає хижість та хіть. Своєю силою керувати природними стихіями Юра причарував горду та холодну Палагну. Їхнє кохання неначе стихійне лихо: розбиває життя людей навколо. І тому воно протиставляється глибокому, ніжному коханню добрих людей - Івана та Марічки.
Рівень води весь час збільшувався. Монголи почали збирати каміння на купи і стояли на них. Селяни не хотіли чекати, доки ворог втопиться, вони хотіли якнайшвидше покінчити з цим. Вони валили купи каміння, і монголи з страшнимкриком падали у воду. Всі чекали неминучої загибелі. Загинули всі, окрім невеличкої купки людей, серед яких були Бурунда і Тугар Вовк з молодим Беркутом. Перед цим невеличким гуртом зібралася вся тухольська громада. Бурунда знову пропонує відпустити Максима в обмін на життя. Захар відповідає: "Нехай радше гине мій син, ніж задля нього має уйти хоч один ворог нашого краю!" Мирослава просить Захара погодитися на пропозицію, але він непохитний. Бурунда піднімає сокиру, щоб вбити Максима, але Тугар Вовк відрубує йому руку. Бурунда втрачає рівновагу і падає, потягнувши з собою Максима. На вцілілу купку ворогів Захар Беркут кидає камінь. Все йде під воду. Мирослава втрачає свідомість, але Максим виринає з води і кидається до батька. Радісний крик проноситься над селом.
Захар Беркут помирає, перед смертю благословляючи дітей. Останніми його словами були: "Прийде пора, іскра розгориться новим огнем!"
Окраса української літератури – повість Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків». У творі письменник створив образи людей, які є справжніми дітьми природи. Вони єдині зі світом гір, полонин, лісу, який оточує їх.
Історія обертається навколо хлопця та дівчини. Обидва вони гуцули. Родини Марічки Гутенюк та Іванка Палійчука люто ворогують між собою, намагаючись знищити чоловіків ворожого роду. Але Іван та Марічка покохали один одного ще дітьми. Вони наче первісні люди, адже ворожість у суспільстві не знищила їхніх природних почуттів. Кохання – це справді природне почуття, а ненависть – ні, її нав’язують людям інші люди. Автор повісті дає нам це зрозуміти.
Марічка - поетична дівчина, знає секрети навколишньої природи, ворожіння. Вона складає співанки, які з’являються «ніби самі по собі». Вона настільки чиста, що вміє відповісти добром на зло. Ще в дитинстві вона назавжди привернула серце Іванка до себе, пригостивши його цукеркою у відповідь на спробу побити її.
Іван – це також людина в природному стані. Він прекрасний господар, «ґазда». Іван знає прадавню мудрість про те, як треба доглядати за худобою, як зберегти овечок від злих духів. Для нього видається цілком природним, що сусідка Химка є відьмою і може обертатися у жабу та білу собаку. А в лісі, звісно, бродить чугайстир та полює на нявок.
Іван тонко відчуває природу навкруги себе. Мабуть тому він не тільки добрий господар, але й грає на флоярі. Він здатен на велике почуття і в кінці віддає життя за мрію. Не може жити без радості та кохання.
Є ще два цікаві образи в творі – мольфара Юри та ґаздині Івана Палагни. Але їхнє кохання інше: в ньому проглядає хижість та хіть. Своєю силою керувати природними стихіями Юра причарував горду та холодну Палагну. Їхнє кохання неначе стихійне лихо: розбиває життя людей навколо. І тому воно протиставляється глибокому, ніжному коханню добрих людей - Івана та Марічки.
Рівень води весь час збільшувався. Монголи почали збирати каміння на купи і стояли на них. Селяни не хотіли чекати, доки ворог втопиться, вони хотіли якнайшвидше покінчити з цим. Вони валили купи каміння, і монголи з страшнимкриком падали у воду. Всі чекали неминучої загибелі. Загинули всі, окрім невеличкої купки людей, серед яких були Бурунда і Тугар Вовк з молодим Беркутом. Перед цим невеличким гуртом зібралася вся тухольська громада. Бурунда знову пропонує відпустити Максима в обмін на життя. Захар відповідає: "Нехай радше гине мій син, ніж задля нього має уйти хоч один ворог нашого краю!" Мирослава просить Захара погодитися на пропозицію, але він непохитний. Бурунда піднімає сокиру, щоб вбити Максима, але Тугар Вовк відрубує йому руку. Бурунда втрачає рівновагу і падає, потягнувши з собою Максима. На вцілілу купку ворогів Захар Беркут кидає камінь. Все йде під воду. Мирослава втрачає свідомість, але Максим виринає з води і кидається до батька. Радісний крик проноситься над селом.
Захар Беркут помирає, перед смертю благословляючи дітей. Останніми його словами були: "Прийде пора, іскра розгориться новим огнем!"
Багато змінилося з того часу.
Объяснение: