Ще від рідної матері андрій малишко навчився добре розуміти українську пісню і полюбив її усім серцем. саме в рідній домівці, у річищі рідного материнського духу він осягнув найцінніші людські поняття, поняття добра і зла, краси і незугарності, правди і кривди – нерозчинну і незрадливу народну спадщину. саме з рідної домівки починаються витоки творчої спіралі, яка повертається усе життя і під кінець перетворюється у найважливішу думку видатного поета – думку про рідний дім одного з самих народних літераторів середини минулого століття андрія малишка.крім спогадів про рідний дім а. малишко у своїх поезіях постійно звертається до одвічного питання людства про призначення людини у цьому світі. це питання поет намагається розкрити, йдучи від засвоєння глибинної народної етики и використовуючи моральні надбання українського народу як життєтворчу силу для своєї діяльності. він постійно і послідовно прагне впровадити цю силу у реальне життя сучасників, намагається утвердити найбільш вірну шкалу морального відліку, відправною крапкою якого є рідний дім. дзеркалом суджень про світ і особистість для а. малишко стає гармонічне поєднання народної моралі і суспільної реальності. ключем до розуміння творчості поета є духовні цінності українського народу, поважливе ставлення до яких було прищеплено йому ще з дитинства казками з материнських вуст і її ласкою, батьківською наукою, вітром і небом придніпров’я. усі поезії а. малишка початкового періоду його творчості наскрізь пронизані людини з активною життєвою позицією, натхненною минулих поколінь співвітчизників. в той час це цілком відповідало народному духові, щирому пориву до будівництва нового життя і тогочасній ідеї керівництва країни про самозречення від особистості заради світлого майбутнього, яке дозволяло «вождю усіх народів» робити з тією особистістю усе, що заманеться. але а. малишко вдавалося у своїх творах не стільки показувати героїку перших п’ятирічок, скільки вичитувати гуманність вікових надбань та моральні заповіти свого народу. в алегоричних образах поет показує людину, яка понад усе любить свою землю, свою родину, свій дім.
Одного разу коли настала ніч, маленька дівчинка Софійка вийшла на подвір'я подивитися на зірочок, але вона там не побачила ні зірочки. Вона запитала у свого дідуся чому нема на небі зірочок. А дід сказав якось у вечорі десь сто років назад була собі відьма і вона зачарувала принця. Принц повинен кожний день збирати зірочки з неба. От напевно він усіх їх позбирав. Думає, думає Софійка й каже , а що треба зробити щоб повернути зірочок на небо? Дідусь подумав трохи і промовив, - ти Софійка повинна розчаклувати принца. Але як це зробити? Ось він там на горбі відьму чекає, щоб відати зірки. Ти повинна скоріше прийти за відьму бо якщо вона тебе побаче то зачаклує. Софійка гарненько все зрозуміла і вирушила в дорогу. Вона швиденько дійшла до горба і побачила там принця, гарного, світло русяве волося, карі оченята, тільки одна була проблема принц дійсно був зачаклований. Вона згадала про те що дід говорив. Дівчинка підійшла до принця схопила мішок з зірками і висипала їх усіх до останьої. Зіроньки зраділи почали підніматися на небо. Освітили ліси, поля, горби і все що ж на землі. Коли принц побачив всі зірочки на небі у нього пройшли чари злої відьми. А сама відьма зникла і ніхто більше не чув про неї. А принц закохався у Софійку і одружився з нею. Вони жили довго і щастливо після того дня. Від тоді цей день називають день народження зірок.
