Образ української жінки в історичних піснях, думах та піснях Марусі Чурай Народна пісенна творчість, зокрема історичні пісні та думи - це дивовижні скарби, що упродовж століть зберігав український народ. Історичною основою багатьох дум була війна - героїчна й виснажлива, яку вів український народ впродовж століть проти поневолювачів і загарбників. Тому у думах народ часто оспівував відважних воїнів, які обороняли вітчизну, їхню мужність, стійкість у боротьбі з ворогами, патріотизм. Поруч з чоловічими образами у думах та історичних піснях постає чимало образів жінок - адже у кожного чоловіка є мати, багатьох ждали з походу сестри, дружини, кохані. Жінка проводжає у похід, жінка жде, жінка зустрічає, жінка оплакує загиблого. Жінка народжує нове життя, продовжує род, плекає дітей, зберігає дом. Наприклад, один із найяскравіших жіночих образів українських народних дум - образ Марусі Богуславки, турецької полонянки яка випускає своїх братів-козаків на волю. Маруся щиро любить свою Батьківщину, на яку їй вже не повернутися, сумує за нею. Ризикуючи життям, вона робить героїчний вчинок. Яскраві жіночі образи ми можемо побачити і в піснях Марусі Чурай - напівлегендарної поетеси та піснярки з Полтавщини, що жила і творила за часів Богдана Хмельницького. Народ приписуютє їй авторство біля двох десятків пісень, багато з яких дуже відомі у народі. Героїні її пісень щиро і відкрито люблять, страждають від зради («Ой не ходи, Грицю») або через розлуку з коханим («Віють вітри, віють буйні»). Маруся Чурай була не лише талановитою пісняркою, вона смам була жінкою, що любила і страждала - тому і образи у цих піснях вийшли цілком живими.
Болить мене головонька, як вечір настане,
Прийди, прийди, мій миленький — може, перестане.
Ой не спали чорні очі, не спали, не спали,
Бо сиділи на порозі, милого чекали.
Ой я би ся не здрімала, хоч би засвітало,
Якби прийшло солов'ятко та й защебетало.
Я калину гну в долину, а калина вгору,
Коли ж я ся, мій миленький, з тобов наговорю
Гей якби я була знала, що прийде Микула,
Я би була із всіх стільців порошок іздула.
Гей якби я була знала, що прийде Михайло,
Я би була кучерики зачесала файно.
Ой який ти, мій миленький, ти ладний на вроду
Та як ясний місяченько зійде на погоду.
Я гадала, молоденька, що то вже зоріло,
А то ж мого миленького личенько яріло.
Я гадала, молоденька, що сонечко сходить,
А то милий, чорнобривий, по городі ходить.
Ой дощ іде, роса паде на білу березу,
А я своєму миленькому сорочку мережу.
Я до тебе козака, ти до мене польки,
Приїдь, приїдь, мій миленький, зварю ті фасольки.
Ом місяцю-перекрою, не світи нікому,
Тільки мому миленькому, як іде додому.
Ніхто такий не файненький, та як мій миленький,
Ой як іде через село, як сосна, тоненький.
Ой чи ти, вдовин сину, у меду кувався,
Що ти мені, вдовин сину, дуже сподобався?
Ой того я хлопця люблю, ото моя душка,
Що червона китаєчка коло капелюшка.
Ой гайові горішеньки, гайові, гайові,
Ой то мі ся сподобали очка Івасьові.
Ой кувала зозуленька та й на конюшині,
В тебе, милий, очка сиві, а у мене сині.
Народна пісенна творчість, зокрема історичні пісні та думи - це дивовижні скарби, що упродовж століть зберігав український народ. Історичною основою багатьох дум була війна - героїчна й виснажлива, яку вів український народ впродовж століть проти поневолювачів і загарбників. Тому у думах народ часто оспівував відважних воїнів, які обороняли вітчизну, їхню мужність, стійкість у боротьбі з ворогами, патріотизм. Поруч з чоловічими образами у думах та історичних піснях постає чимало образів жінок - адже у кожного чоловіка є мати, багатьох ждали з походу сестри, дружини, кохані. Жінка проводжає у похід, жінка жде, жінка зустрічає, жінка оплакує загиблого. Жінка народжує нове життя, продовжує род, плекає дітей, зберігає дом.
Наприклад, один із найяскравіших жіночих образів українських народних дум - образ Марусі Богуславки, турецької полонянки яка випускає своїх братів-козаків на волю. Маруся щиро любить свою Батьківщину, на яку їй вже не повернутися, сумує за нею. Ризикуючи життям, вона робить героїчний вчинок.
Яскраві жіночі образи ми можемо побачити і в піснях Марусі Чурай - напівлегендарної поетеси та піснярки з Полтавщини, що жила і творила за часів Богдана Хмельницького. Народ приписуютє їй авторство біля двох десятків пісень, багато з яких дуже відомі у народі. Героїні її пісень щиро і відкрито люблять, страждають від зради («Ой не ходи, Грицю») або через розлуку з коханим («Віють вітри, віють буйні»). Маруся Чурай була не лише талановитою пісняркою, вона смам була жінкою, що любила і страждала - тому і образи у цих піснях вийшли цілком живими.