сделать план до этого текста Усі знають, що «Реве та стогне...» написав Тарас Шевченко, але ж автора музики цієї пісні згадують нечасто.
Учитель словесності Болградської чоловічої гімназії Данило Крижанівський щоразу, коли в Одесі гастролювала трупа Марка Кропивницького, бодай на день приїздив за сотню верст із свого містечка до шумливого приморського міста.
З Марком Кропивницьким він був знайомий давно, схилявся перед блискучим талантом свого земляка (обидва були родом з Єлисаветградщини), тягнувся до нього ігаючи за глядачами, зачарованими грою улюбленого актора, відчуваючи особливе емоційне напруження в залі, коли він співав народні пісні (їх у кожному спектаклі було завжди кілька), Крижанівський мріяв присвятити Кропивницькому власний музичний твір.
Словами пісні став початок балади «Причинна» Тараса Шевченка. Однієї щасливої миті народилась і мелодія. За першої ж нагоди Данило Крижанівський награв Маркові Кропивницькому на фортепіано свою мелодію. За хвилину пісня залунала на повний голос, ніби була давно й добре відома знаменитому акторові.
Обом дуже хотілося оприлюднити пісню. Ноти вдалося надрукувати окремим виданням із присвятою Маркові Кропивницькому, але загал їх не побачив: усі примірники видання конфіскували (з 1876 року було заборонено ставити українські слова під нотами, можна було друкувати самі тільки ноти). Та навіть через п’ять років після скасування цієї безглуздої заборони твір на слова Шевченка не допустили до людей. Що ж робити? Невже цю пісню ніколи не почує народ?
І Кропивницький вирішує заспівати її в одному зі спектаклів. Це, звичайно, було ризиковано, бо відходити від затвердженого цензурою тексту заборонялося. Можливі серйозні неприємності — заборона гастролей, штрафи... Однак від свого рішення Марко Лукич не відмовився.
У цей день у театрі йшла п’єса Кропивницького «Дай серцеві волю, заведе в неволю». Коли в четвертій дії Іван Непокритий, якого грав сам автор, повідомляв, що йде в солдати замість свого побратима Семена, який щойно одружився, у залі завжди відчувалось емоційне піднесення: учинок Івана зворушував своєю людяністю. І ось в цей найяскравіший момент спектаклю, коли в ньому мала звучати інша пісня, Марко Лукич вийшов на авансцену і, витримавши невелику паузу, заспівав:
Реве та стогне Дніпр широкий,
Сердитий вітер завива...
Прекрасний баритон Кропивницького лунав особливо повноголосо, помітно було, що артист хвилюється, що настав якийсь значущий момент. Мелодія зачаровувала, вона гармоніювала з образом буряної ночі. Марко Лукич уловив настрій залу й ледь помітним рухом руки подав знак: «Співаймо разом!» І зал підхопив пісню, бо ж багато присутніх добре пам’ятали слова, якими розпочинався «Кобзар».
+Той вечір детально описали його учасники. Відомо навіть прізвище поліцейського (Рудковський), який, здогадавшись, що відбувається щось «незаконне», притримуючи лівою рукою шаблю, побіг із першого ряду через увесь зал на вулицю, а там, із приміщення фабрики, де був телефон, кричав у слухавку: «Бунт... демонстрація негайно приїхати!» За кілька хвилин з’явився пристав, спектакль було перервано, розпочалися дізнання. Однак твір, який ненависники всього українського намагалися не пустити до людей, уже вилетів на волю, щоб стати улюбленою піснею нашого народу.
еперевершена краса природи і повінь людських почуттів, освячених коханням, ліричні спогади про батьківський дім і філософічні міркування про сенс людського життя — такий тематичний діапазон пісень А. Малишка.
Любов до пісні в А. Малишка від його матері. Вона співала разом із сином багато пісень. Кажуть, ніхто з письменників не знав стільки пісень, як А. Малишко. А перші пісні написав поет на пропозицію О. Довженка ще в період ранньої творчості до кінофільму "Щорс". "Богунська четверта" ("Гей, за Десною люди веселі") звучить до сьогодні. У роки війни співали його пісні "Партизанська", "Як збирались хлопці до загону".
Часто людина задає собі питання, до чого ж треба дослуховуватись в житті? І найчастіша відповідь – до розуму. Звичайно, залишати розум холодним навіть у найтрагічніших ситуаціях – вищий пілотаж. Я вважаю, що діяти лише розумом, не зважаючи на емоції, зможе лише сильна та вольова людина.
Але чи правильно діяти лише за розумом? На мою думку, ні. Інколи необхідно прислухатись і до серця. Наприклад, одна людина переймається через якусь дрібничку. А інша людина, холодна розумом, розуміє, що проблема його товариша дріб’язкова. І не висловлює слова підтримки. Тобто може статись, що така людина поступово ставатиме емоційно-холодною та байдужою.
Не можна йти шляхом сприйняття навколишнього світу лише серцем. Адже у такому випадку легко звернути на неправильний шлях. Наприклад, Чіпка з твору П. Мирного діяв досить емоційно, що й привело його на невірну стежку. Отже, найкращим вибором буде жити і серцем, і розумом. Якщо тримати таке сприйняття світу в тандемі, то можна залишитись чуйною людиною, яка мислить розумно.