протягом багатьох століть напруженої боротьби за національне і соціальне визволення український народ створив свою сувору й мужню ліричну поезію — історичні думи та пісні, у яких в образах видатних народних героїв оживають героїчна історія нашого народу, його гордий нескорений дух, безмежна відданість своїй батьківщині.улюбленими героями історичних пісень і дум є ко-заки-запорожці, горді і сміливі, сильні і відважні сини свого народу, імена яких назавжди залишаться в його пам'яті.у думах і піснях народ майже ідеалізував своїх захисників, своїх героїв. так, образ мужнього воїна, який уміє постояти за свою власну честь і честь своєї рідної землі, змальовано в «думі про козака голоту». народ в образі героя втілив кращі людські риси, усе те, про що він мріяв. козак постає відважним і сміливим: « не боїться ні огня, ні меча, ні третього болота»; він наділений миролюбністю: «ні города, ні села не займає» , та коли йому загрожує небезпека, він вміє за себе постояти.частим є оспівування в піснях і думах походів козаків у туреччину і крим з метою визволення полонених. вічною славою увінчали себе гетьман сагайдачний і кошовий отаман іван сірко, які організували походи до далеких турецьких і татарських міст і визволили чимало невільників.у часи національно-визвольної війни 1648-1654 ро-ків українським народом було створено велику кількість історичних пісень і дум про боротьбу проти польської шляхти. у цих творах оспівуються народні герої — славетні ватажки — іван богун, данило нечай. їх наділено неабиякою силою і мужністю, але ж вони не всесильні й підвладні смерті. і коли гине хтось з козаків, як загинув данило нечай, оплакують його не тільки вірні товариші, а й уся україна. так, наприклад, за «преславним» морозенком «вся вкраїна тяж-ко-важко плаче».у пісні «гей, не дивуйтесь, добрії люди» розповідається про пилявську битву, що відбулася в 1648 році на волині. у цій битві прославився максим кривоніс, якого в пісні названо перебийносом: а перебийніс водить немало —сімсот козаків з собою.рубає мечем голову з плечей,а решту топить з улюблених героїв історичних пісень і дум є богдан хмельницький, роль якого в боротьбі за визволення україни високо оцінив наш народ. в особі хмельницького український народ бачив такого вождя, який чітко знав мету своєї діяльності — визволення україни від польських завойовників і встановлення її державності. в образі славетного гетьмана народ втілив кращі риси народного ватажка і людини. у пісні «чи не той то хміль» хмельницького змальовано як справжнього народного героя, мужнього і відважного воїна, мудрого державного діяча і політика, захисника поневолених, «козацького батька». широко розкрито образ богдана і в думі «хмельницький і барабані» , що побудована на контрастному зіставленні двох представників козацької старшини. хмельницький, на відміну від барабаша, дбає про долю всього українського народу, виражає його одвічні мрії і прагнення, веде його на справедливу боротьбу за своє майбутнє.козацьку звитягу і мужність своїх синів у боротьбі за волю та незалежність україни оспівав народ у своїх думах і піснях, уславив своїх героїв, подарував їм вічне життя.
За основу сюжету поеми «Гайдамаки» Т. Г. Шевченко взяв один з епізодів так званої Коліївщини – знаменного для історії України повстання, яке виникло у 1768 році. Автор походив саме з тих міст, де і відбувалися ці події, тож мав можливість особисто чути легенди і спогади, пісні і думи про гайдамаків. Ще перед початком роботи над поемою Т. Шевченко вивчив багато історичних документів, складених українськими, польськими і російськими авторами. В результаті цього великому Кобзарю вдалося створити глибокий поетичний твір, в якому реальні історичні події гармонійно поєднані з народним поглядом на ті криваві, жорстокі часи.
Головний герой поеми – наймит у шинкаря Лейби, сирота Ярема Галайда, через сприйняття якого відображені усі події. Єдина для хлопця розрада у його нелегкому житті – це дочка титаря, кохана дівчина Оксана. Вона відповідає Яремі, та обставини складаються так, що особисте щастя закохані можуть здобути лише через боротьбу за щастя свого народу.
Саме в той час гайдамаки піднялися на боротьбу проти конфедератів і Ярема виказав бажання приєднатися до них. Ненависть до загарбників, любов до своєї пригніченої Батьківщини у Яреми приймають ще і особисті риси. Старший одного із загонів конфедератів забрав його Оксану для розваг, а батька дівчини вбили його підлеглі.
Сюжетна лінія кохання Яреми і Оксани розгортається на тлі виразно і яскраво змальованих картин повстання. Багато крові проллється у цій боротьбі, але найбільш символічною у поемі є сцена освячення козаками зброї, яке відбувається у гетьманській столиці – Чигирині.
Під час освячення кобзар співає пісні про гайдамаків та Залізняка, а священик у своїй промові закликає козаків до захисту рідної України:
«Не дайте матері, не дайте
В руках у ката пропадать!
Починається великий бій проти шляхти:
Горить Сміла, Смілянщина,
Кров'ю підпливає...
Чорним шляхом запалало,
І кров пролилася
Аж у Волинь».
У поемі «Гайдамаки» Т. Г. Шевченко зберігає вірність історичній правді. Він показує, якою жорстокістю супроводжується народний гнів, а криваві, страшні епізоди у творі ідуть один за одним. І на цьому тлі ліричні відносини Оксани і Яреми допомагають читачам зрозуміти, що народна жорстокість не природна, а викликана довгим знущанням польських конфедератів над людьми. І хоч Ярема та Оксана все ж таки знаходять один одного і навіть вінчаються, але в тих умовах здобути особисте щастя неможливо. Ярема повертається до лав гайдамаків, його весілля з Оксаною закінчується пожарищами, а сама поема – страшною за своєю реальністю картиною: на базарі в Умані стоїть ксьондз з двома хлопчиками, синами одного з ватажків гайдамаки Гонти. Гайдамаки присягалися знищувати католиків, та ксьондз на це каже:
«Гонто, Гонто!
Оце твої діти.
Ти нас ріжеш – заріж і їх:
Вони католики».
І Гонта вбиває своїх синів! Але Т. Шевченко не бачить вини ватажка, не вважає цей вчинок жорстоким, адже перед необхідністю кривавої жертви Гонту поставили обставини, що склалися під час боротьби. Де ж тоді правда, а де кривда? Хто ж винен у всьому тому? Гонта каже:
«Сини мої, сини мої!
На ту Україну
Дивітеся: ви за неї
Й я за нею гину».
Тарас Григорович Шевченко – великий митець поетичного слова, відданий високій справі. Він добре розуміє, що будь-яка народна війна – це завжди вогонь та кров, це загибель правих і винуватих. Тому з усією силою художнього слова великий Кобзар звинувачує тих, хто став причиною страждань українського народу.
ответ:
цём)
объяснение:
протягом багатьох століть напруженої боротьби за національне і соціальне визволення український народ створив свою сувору й мужню ліричну поезію — історичні думи та пісні, у яких в образах видатних народних героїв оживають героїчна історія нашого народу, його гордий нескорений дух, безмежна відданість своїй батьківщині.улюбленими героями історичних пісень і дум є ко-заки-запорожці, горді і сміливі, сильні і відважні сини свого народу, імена яких назавжди залишаться в його пам'яті.у думах і піснях народ майже ідеалізував своїх захисників, своїх героїв. так, образ мужнього воїна, який уміє постояти за свою власну честь і честь своєї рідної землі, змальовано в «думі про козака голоту». народ в образі героя втілив кращі людські риси, усе те, про що він мріяв. козак постає відважним і сміливим: « не боїться ні огня, ні меча, ні третього болота»; він наділений миролюбністю: «ні города, ні села не займає» , та коли йому загрожує небезпека, він вміє за себе постояти.частим є оспівування в піснях і думах походів козаків у туреччину і крим з метою визволення полонених. вічною славою увінчали себе гетьман сагайдачний і кошовий отаман іван сірко, які організували походи до далеких турецьких і татарських міст і визволили чимало невільників.у часи національно-визвольної війни 1648-1654 ро-ків українським народом було створено велику кількість історичних пісень і дум про боротьбу проти польської шляхти. у цих творах оспівуються народні герої — славетні ватажки — іван богун, данило нечай. їх наділено неабиякою силою і мужністю, але ж вони не всесильні й підвладні смерті. і коли гине хтось з козаків, як загинув данило нечай, оплакують його не тільки вірні товариші, а й уся україна. так, наприклад, за «преславним» морозенком «вся вкраїна тяж-ко-важко плаче».у пісні «гей, не дивуйтесь, добрії люди» розповідається про пилявську битву, що відбулася в 1648 році на волині. у цій битві прославився максим кривоніс, якого в пісні названо перебийносом: а перебийніс водить немало —сімсот козаків з собою.рубає мечем голову з плечей,а решту топить з улюблених героїв історичних пісень і дум є богдан хмельницький, роль якого в боротьбі за визволення україни високо оцінив наш народ. в особі хмельницького український народ бачив такого вождя, який чітко знав мету своєї діяльності — визволення україни від польських завойовників і встановлення її державності. в образі славетного гетьмана народ втілив кращі риси народного ватажка і людини. у пісні «чи не той то хміль» хмельницького змальовано як справжнього народного героя, мужнього і відважного воїна, мудрого державного діяча і політика, захисника поневолених, «козацького батька». широко розкрито образ богдана і в думі «хмельницький і барабані» , що побудована на контрастному зіставленні двох представників козацької старшини. хмельницький, на відміну від барабаша, дбає про долю всього українського народу, виражає його одвічні мрії і прагнення, веде його на справедливу боротьбу за своє майбутнє.козацьку звитягу і мужність своїх синів у боротьбі за волю та незалежність україни оспівав народ у своїх думах і піснях, уславив своїх героїв, подарував їм вічне життя.
За основу сюжету поеми «Гайдамаки» Т. Г. Шевченко взяв один з епізодів так званої Коліївщини – знаменного для історії України повстання, яке виникло у 1768 році. Автор походив саме з тих міст, де і відбувалися ці події, тож мав можливість особисто чути легенди і спогади, пісні і думи про гайдамаків. Ще перед початком роботи над поемою Т. Шевченко вивчив багато історичних документів, складених українськими, польськими і російськими авторами. В результаті цього великому Кобзарю вдалося створити глибокий поетичний твір, в якому реальні історичні події гармонійно поєднані з народним поглядом на ті криваві, жорстокі часи.
Головний герой поеми – наймит у шинкаря Лейби, сирота Ярема Галайда, через сприйняття якого відображені усі події. Єдина для хлопця розрада у його нелегкому житті – це дочка титаря, кохана дівчина Оксана. Вона відповідає Яремі, та обставини складаються так, що особисте щастя закохані можуть здобути лише через боротьбу за щастя свого народу.
Саме в той час гайдамаки піднялися на боротьбу проти конфедератів і Ярема виказав бажання приєднатися до них. Ненависть до загарбників, любов до своєї пригніченої Батьківщини у Яреми приймають ще і особисті риси. Старший одного із загонів конфедератів забрав його Оксану для розваг, а батька дівчини вбили його підлеглі.
Сюжетна лінія кохання Яреми і Оксани розгортається на тлі виразно і яскраво змальованих картин повстання. Багато крові проллється у цій боротьбі, але найбільш символічною у поемі є сцена освячення козаками зброї, яке відбувається у гетьманській столиці – Чигирині.
Під час освячення кобзар співає пісні про гайдамаків та Залізняка, а священик у своїй промові закликає козаків до захисту рідної України:
«Не дайте матері, не дайте
В руках у ката пропадать!
Починається великий бій проти шляхти:
Горить Сміла, Смілянщина,
Кров'ю підпливає...
Чорним шляхом запалало,
І кров пролилася
Аж у Волинь».
У поемі «Гайдамаки» Т. Г. Шевченко зберігає вірність історичній правді. Він показує, якою жорстокістю супроводжується народний гнів, а криваві, страшні епізоди у творі ідуть один за одним. І на цьому тлі ліричні відносини Оксани і Яреми допомагають читачам зрозуміти, що народна жорстокість не природна, а викликана довгим знущанням польських конфедератів над людьми. І хоч Ярема та Оксана все ж таки знаходять один одного і навіть вінчаються, але в тих умовах здобути особисте щастя неможливо. Ярема повертається до лав гайдамаків, його весілля з Оксаною закінчується пожарищами, а сама поема – страшною за своєю реальністю картиною: на базарі в Умані стоїть ксьондз з двома хлопчиками, синами одного з ватажків гайдамаки Гонти. Гайдамаки присягалися знищувати католиків, та ксьондз на це каже:
«Гонто, Гонто!
Оце твої діти.
Ти нас ріжеш – заріж і їх:
Вони католики».
І Гонта вбиває своїх синів! Але Т. Шевченко не бачить вини ватажка, не вважає цей вчинок жорстоким, адже перед необхідністю кривавої жертви Гонту поставили обставини, що склалися під час боротьби. Де ж тоді правда, а де кривда? Хто ж винен у всьому тому? Гонта каже:
«Сини мої, сини мої!
На ту Україну
Дивітеся: ви за неї
Й я за нею гину».
Тарас Григорович Шевченко – великий митець поетичного слова, відданий високій справі. Він добре розуміє, що будь-яка народна війна – це завжди вогонь та кров, це загибель правих і винуватих. Тому з усією силою художнього слова великий Кобзар звинувачує тих, хто став причиною страждань українського народу.