история нашего напрочь связана с историей нашего настоящего.
Наука история человеку нужна для понимания процессов и законов, по которым живет общество. Знать историю полезно, каждому, чтоб не повторять рас ошибок предшественников, суметь, сравнив ситуации, сориентироваться и найти правильное решение.
Также наука история очень понимать других людей: их исторически сложившиеся верования, традиции, привычки, взгляды. Даже мировоззрение и менталитет народов в целом.
История дает нам множество живых, готовых примеров причин и следствий, связей по типу «какие поступки и действия к чему приводят», примеров достижений и успехов.
Например, создание Чингисханом великолепно оснащенной, бое и дисциплинированной армии привело к завоеванию «половины мира», в том числе древнерусских земель. Одновременно с этим - е разрушению массы городов, гибели талантливых людей – ремесленников, ученых, художников средневековья.
Еще наука история дает много успешных примеров для подражания, которые вдохновляют и мотивируют современника, толкают его на новые свершения. История расставляет точки над «и»: она показывает, кто прав, а кто неправ. Вот еще один пример из истории. Многим россиянам известно имя их соотечественника, ученого-самоучки, основоположника теоретической космонавтики Константина Циолковского. Он, позже названный «отцом русских ракет», публиковал свои исследования в те годы (в конце 19-го века, точнее), когда о космонавтике почти никто из населения планеты и слыхом не слыхивал.
История в его лице дает отличный пример человека, усердно работавшего, будучи уверенным в своей правоте, несмотря на долгое полное отсутствие признания, опередившего свое время, заложившего фундамент для будущего, для нового развития общества.
В конце концов, история рассказывает нам массу интересного: любопытных фактов, загадочных событий, парадоксов, смешных и позитивных случаев, раскрывает тайны, передает бесценный опыт поколений любовь к знаниям уже влечет человека к изучению истории.
У своїй поемі Т. Шевченко не дуже дотримується історичної правди, бо відомостей про участь Івана Підкови у козацьких морських походах майже не збереглося. А сам Іван, хоча й був деякий час ватажком запорізьких козаків, але потім перебрався до Молдавії і очолив визвольну боротьбу молдавського народу проти місцевих феодалів і турецько-татарських загарбників. Але для Т. Шевченка більш важливим було відтворення в образі славетного отамана найкращих рис українського козацтва, а його реальне існування та ім’я були не такими важливими.
Козаки, які відправлялися у далекі походи по Чорному морю, безстрашно боролися і з морською стихією, і з турками. Завзяття і мужності їм додавало те, що поруч з ними був їхній отаман, обраний козацькою спільнотою. Цій людині вони повністю довіряли, довіряли навіть своє життя. Їм не важливо було, куди вибиратися, адже їх отаман Іван Підкова «веде, куди знає». Вони, не задумуючись, змінювали свій маршрут і погоджувалися, коли отаман, наприклад, вирішив відправитися у Цар-град, а не до Синопу. Іван Підкова користувався серед своїх побратимів непохитним авторитетом і для того, щоб віддати наказ, йому достатньо було підняти над головою шапку. Після цього усі човни зупинялися і козаки уважно вислухували свого «батька отамана».
Саме такі отамани потрібні нашому народові й сьогодні. Нам потрібні досвідчені, мудрі, спокійні лідери, які б вели нас до певної мети, а ми б довірливо йшли за ними і знали, що ватажки не помиляться і не зрадять. Але, на жаль, деякі українці забувають про ті славні давні часи, коли наші предки були господарями на своїй землі, тому, мабуть і не мають гідних керівників. Нагадуючи про це, Т. Шевченко прагнув збудити національну свідомість і спонукати людей знайти тих, хто зможе стати справжнім народним лідером.
Объяснение:
история нашего напрочь связана с историей нашего настоящего.
Наука история человеку нужна для понимания процессов и законов, по которым живет общество. Знать историю полезно, каждому, чтоб не повторять рас ошибок предшественников, суметь, сравнив ситуации, сориентироваться и найти правильное решение.
Также наука история очень понимать других людей: их исторически сложившиеся верования, традиции, привычки, взгляды. Даже мировоззрение и менталитет народов в целом.
История дает нам множество живых, готовых примеров причин и следствий, связей по типу «какие поступки и действия к чему приводят», примеров достижений и успехов.
Например, создание Чингисханом великолепно оснащенной, бое и дисциплинированной армии привело к завоеванию «половины мира», в том числе древнерусских земель. Одновременно с этим - е разрушению массы городов, гибели талантливых людей – ремесленников, ученых, художников средневековья.
Еще наука история дает много успешных примеров для подражания, которые вдохновляют и мотивируют современника, толкают его на новые свершения. История расставляет точки над «и»: она показывает, кто прав, а кто неправ. Вот еще один пример из истории. Многим россиянам известно имя их соотечественника, ученого-самоучки, основоположника теоретической космонавтики Константина Циолковского. Он, позже названный «отцом русских ракет», публиковал свои исследования в те годы (в конце 19-го века, точнее), когда о космонавтике почти никто из населения планеты и слыхом не слыхивал.
История в его лице дает отличный пример человека, усердно работавшего, будучи уверенным в своей правоте, несмотря на долгое полное отсутствие признания, опередившего свое время, заложившего фундамент для будущего, для нового развития общества.
В конце концов, история рассказывает нам массу интересного: любопытных фактов, загадочных событий, парадоксов, смешных и позитивных случаев, раскрывает тайны, передает бесценный опыт поколений любовь к знаниям уже влечет человека к изучению истории.
У своїй поемі Т. Шевченко не дуже дотримується історичної правди, бо відомостей про участь Івана Підкови у козацьких морських походах майже не збереглося. А сам Іван, хоча й був деякий час ватажком запорізьких козаків, але потім перебрався до Молдавії і очолив визвольну боротьбу молдавського народу проти місцевих феодалів і турецько-татарських загарбників. Але для Т. Шевченка більш важливим було відтворення в образі славетного отамана найкращих рис українського козацтва, а його реальне існування та ім’я були не такими важливими.
Козаки, які відправлялися у далекі походи по Чорному морю, безстрашно боролися і з морською стихією, і з турками. Завзяття і мужності їм додавало те, що поруч з ними був їхній отаман, обраний козацькою спільнотою. Цій людині вони повністю довіряли, довіряли навіть своє життя. Їм не важливо було, куди вибиратися, адже їх отаман Іван Підкова «веде, куди знає». Вони, не задумуючись, змінювали свій маршрут і погоджувалися, коли отаман, наприклад, вирішив відправитися у Цар-град, а не до Синопу. Іван Підкова користувався серед своїх побратимів непохитним авторитетом і для того, щоб віддати наказ, йому достатньо було підняти над головою шапку. Після цього усі човни зупинялися і козаки уважно вислухували свого «батька отамана».
Саме такі отамани потрібні нашому народові й сьогодні. Нам потрібні досвідчені, мудрі, спокійні лідери, які б вели нас до певної мети, а ми б довірливо йшли за ними і знали, що ватажки не помиляться і не зрадять. Але, на жаль, деякі українці забувають про ті славні давні часи, коли наші предки були господарями на своїй землі, тому, мабуть і не мають гідних керівників. Нагадуючи про це, Т. Шевченко прагнув збудити національну свідомість і спонукати людей знайти тих, хто зможе стати справжнім народним лідером.